Надія Андріївна слухала й не могла одразу зрозуміти, що відчуває. Якщо донька каже правду, отже, Богдан використав її руки, приховуючи, що саме дає і наскільки це небезпечно. Оксана все одно потай підмішувала матері невідому речовину. Але між цим і свідомим бажанням її смерті була різниця, яку зараз неможливо було не почути.
— Ваш чоловік де? — спитав Мельник.
— Вдома. У нього ввечері важливий дзвінок. Він сам сказав, щоб я сюди сама поїхала.
Слідчий одразу зв’язався рацією з іншою групою. За кілька хвилин надійшло повідомлення: Богдана затримали, коли він намагався вийти з квартири. При ньому були велика сума готівки й тека з документами. Пізніше серед паперів виявилися чернетки заяв на додаткові страхові виплати та матеріали листування із Сергієм Ковалем, де обговорювалися суми й строки.
Оксану повезли давати свідчення. Питання про взяття під варту одразу не вирішували: Мельник сказав, що необхідно встановити, наскільки вона розуміла реальну небезпеку препарату. Її збивчий виклад ще належало перевірити, а не просто прийняти чи відкинути на місці.
Попри потрясіння, Надія Андріївна відчула слабке полегшення. Можливо, донька справді не знала всього. Можливо, її власний чоловік навмисно змушував її завдавати матері дедалі більшої шкоди, називаючи це допомогою. Ця можливість не стирала побаченого, але втримувала від ще страшнішої думки, з якою Надія Андріївна жила останні дні.
Коли Оксану повезли, Надія Андріївна залишилася на кухні. Перед очима все ще стояла чашка, яку донька подала з усмішкою. Вона довго вовтузилася з посудом біля мийки, рухаючись машинально й майже не помічаючи власних рук. Звичне домашнє заняття не приносило полегшення. З пам’яті неможливо було змити ні слова Оксани, ні її спокійний рух із флакончиком.
Павло прибіг із гаража на шум машин і встиг побачити, як відвозять доньку. Вислухавши дружину, сів за стіл, обхопив голову руками. Довго мовчав, потім промовив:
— Я мав раніше зрозуміти. Ці Богданові борги, дзвінки, як він смикався… Думав, просто справи не йдуть. А він…
Продовження не було. Надія Андріївна не стала договорювати за нього. Вони сиділи на своїй кухні, де ще недавно все можна було прикрити футболом, вечерею і проханням не ставити запитань. Тепер ні в кого з них не було слів, здатних зробити те, що сталося, меншим.
Розслідування тривало ще майже два місяці. У міру перевірки документів і свідчень з’ясовувалося, як були пов’язані окремі частини справи. Будівельний проєкт Богдана справді провалився: партнери виявили порушення в оформленні землі й вийшли з нього. Кредити й приватні позики лишилися. Коваль вимагав повернення, через своїх людей давав зрозуміти, що в разі затримки можлива фізична розправа.
Ідея використати материн страховий поліс виникла в Богдана. Він розраховував подати поступове погіршення стану тещі як природну хворобу. Її вік правив йому за зручне пояснення: скарги на здоров’я близькі й без того звикли вважати неминучими. Із листування та інших матеріалів слідства складався план, у якому чуже життя перетворилося на джерело грошей.
З Ковалем він домовився про надання препарату й урегулювання частини боргу; кредиторові також обіцяли частку майбутньої страхової виплати. Кредитор був зацікавлений в отриманні грошей і використовував доступ до рецептурних засобів. Зовні все, як і раніше, можна було подати як спілкування двох приятелів, яких Надія Андріївна бачила за сімейним столом.
Оксані Богдан розповідав зовсім інше. Запевняв, що засіб нешкідливий, допомагає заспокоїти літню людину й зробити її менш тривожною. Посилався на знайомих, які нібито вже застосовували таке в родині й лишилися задоволені. Донька звикла довіряти його діловим рішенням, вважала чоловіка здатним знайти вихід із труднощів і перебувала під сильним його впливом.
Те, що вона говорила про власну оману, слідство не залишило без перевірки. У листуванні подружжя знайшли її неодноразові запитання: чи безпечний засіб, чи не зашкодить він матері. Богдан щоразу запевняв, що кількість невелика й небезпеки немає. Ці повідомлення побічно підтверджували пояснення Оксани, хоча не скасовували її дій.
Насправді доза, яку отримувала Надія Андріївна, поступово збільшувалася. Слідство пов’язувало це з діями Богдана й припускало домовленість із Ковалем, зацікавленим у швидкій виплаті. Це пояснювало, чому болі в Надії Андріївни посилювалися з місяця в місяць, а звичайне знеболювальне майже перестало допомагати.
Документи на майно становили іншу частину тієї самої історії. Підроблену довіреність і оформлення кредиту Оксана організувала сама, використовуючи професійні знання й доступ до батьківських паперів. Тут вона не могла послатися на незнання того, що робить. За її словами, тоді вона думала лише про порятунок сім’ї від боргів і не пов’язувала ці дії з небезпекою для материного життя.
Однак слідство встановило, що фінансові дії та введення препарату відбувалися паралельно. Для Богдана це були способи отримати великі кошти, і ні довіра батьків, ні здоров’я тещі його не зупиняли. Те, що в домашніх розмовах звучало як кілька окремих термінових прохань про допомогу, виявилося частинами одного розрахунку.
До суду минуло близько пів року. За цей час зібрали листування Богдана з Ковалем, свідчення банківських працівників, відомості про оформлення застави й висновки спеціалістів. Обстеження Оксани підтвердило сильний психологічний тиск із боку чоловіка; у її стані й поведінці відзначалися ознаки тривалого маніпулятивного впливу.
На одному із засідань захисник Богдана спробував подати його людиною, яку залякав кредитор. За цією версією, задум належав Ковалю, а Богдан лише підкорявся чужій волі, боячись за сім’ю. Надія Андріївна слухала й згадувала впевненого зятя за недільним столом, його усмішку у відповідь на її скарги. Їй було важко поєднати ці спогади з образом безпорадної жертви обставин.
Обвинувачення надало повідомлення, знайдені в його телефоні. У них Богдан сам обговорював із Ковалем дію препарату й строки, розпитував про те, коли погіршення здоров’я може стати незворотним. Це були не слова людини, яка нічого не розуміла й лише виконувала вказівки. Він брав участь у розрахунках і був зацікавлений у результаті.
Захисна версія не витримала цих доказів. З’ясувалося, що Богдан сподівався не лише розрахуватися з боргами, а й зберегти для себе значну вигоду від смерті тещі. Його визнали винним у замаху на вбивство заради грошей, учиненому спільно з іншими учасниками, і призначили тривале позбавлення волі.
Коваль відповідав за незаконні операції з рецептурними препаратами, незаконне кредитування й участь у замаху. Під час винесення вироку врахували його попередню судимість. Поблажливості, на яку він міг розраховувати раніше, цього разу не було.
Оксані теж висунули обвинувачення в замаху на вбивство. Визначаючи покарання, суд урахував підтверджений обман із боку чоловіка щодо препарату, визнання вини та допомогу слідству. Покарання виявилося значно м’якшим, ніж у Богдана: умовний строк і обов’язкове спостереження у фахівців із психічного здоров’я, включно з психологічною допомогою.
Надія Андріївна не пропустила жодного засідання. Щоразу бачити доньку серед підсудних було важко по-новому. Понад тридцять років вона дбала про цю дівчинку, вкладала в неї сили, гроші, надії. Тепер слухала, як чужі люди розбирають обставини того, що Оксана робила на її власній кухні.
Особливо запам’ятався день, коли доньці дали слово. Та підвелася, помітно тремтячи. Дивилася переважно вниз і лише зрідка наважувалася глянути на матір.
— Я розумію, що пояснення не зроблять мій вчинок іншим, — почала вона. — Я вірила Богданові, бо дуже хотіла йому вірити. Хотіла зберегти сім’ю, щоб Максим жив із батьком. Мені здавалося: треба ще трохи потерпіти, ще чимось допомогти, і все налагодиться.
Оксана зупинилася, намагаючись упоратися з голосом. Надія Андріївна сиділа нерухомо, не дозволяючи собі ні відвернутися, ні відповісти поглядом так, ніби вже готова пробачити.
— Я мала спитати, перевірити, зрозуміти, що даю мамі. А я боялася дізнатися те, після чого вже не можна буде жити, як раніше. Тому погоджувалася з його словами. Не хотіла думати, що за ними може стояти щось страшне.
Вона нарешті подивилася просто на Надію Андріївну.
— Мамо, у мене немає таких слів, після яких тобі стане легше. Я знаю. Тільки хочу, щоб ти почула: я не бажала тобі смерті. Я все чекала, що наші труднощі якось скінчаться. А сама ледь не позбавила життя людину, яка була мені найдорожча.
У залі стало тихо. Надія Андріївна відчувала і гнів, і біль, і жаль, якому не могла заборонити з’являтися. Донька мала зламаний вигляд. Здавалося, лише тепер до неї повністю дійшло, на що перетворилися повторювані місяцями рухи біля материного харчування. Але щире каяття не повертало довіру одним словом.
У заключному виступі обвинувач нагадав: дія повторювалася багаторазово. Оксана десятки разів сама додавала препарат у їжу й напої. Вплив чоловіка необхідно враховувати, однак він не звільняє її повністю від відповідальності за власні вчинки.
Надія Андріївна розуміла це й без судової промови. Можна повірити, що донька не знала всієї небезпеки. Не можна забути, що вона свідомо втручалася в життя матері, вважаючи допустимим таємно змінювати її стан, щоб та менше розпитувала про гроші. Ці дві думки тепер доводилося тримати разом, не дозволяючи ані жалю все виправдати, ані болю відкинути встановлені обставини…
