Павло нічого не відповів. Вони обоє розуміли, що уривок розмови допускає різні пояснення, але після всього, що сталося, вибрати безневинне було неможливо. Надія Андріївна стояла над мийкою, поки чоловік мовчав поруч. Їй хотілося, щоб цей звичайний домашній вечір нарешті скінчився, і водночас було страшно думати про наступний.
Наступного дня вона переказала почуте Мельнику в кафе. Слідчий не став робити з фрази готовий висновок, хоча було видно, що поставився до неї уважно.
— «Майже все владнали» може стосуватися різних речей. Але разом з іншими відомостями це змушує враховувати можливість продовження. Госпіталізація могла змусити їх зупинитися лише тимчасово.
— І мені знову вдавати, що все добре?
— Ще трохи. Є нова інформація щодо дзвінків із погрозами. Номер, з якого вимагали в Богдана повернути гроші, оформлений на людину, пов’язану з Ковалем. Схоже, йдеться про групу, яка видає позики під великі відсотки й тисне на боржників. Це вже не просто невдала домовленість між приятелями.
Надія Андріївна слухала й відчувала, що звичні межі сімейної біди зникають. Досі вона намагалася зрозуміти вчинки чоловіка, доньки, зятя. Тепер за ними проступали незнайомі люди, чужі вимоги й погрози. Оксана з Богданом могли опинитися в справжній пастці. Але вихід із неї, який вони, можливо, обрали, вів через її власне життя.
— Що ви робитимете? — спитала вона.
— Готуємо затримання Коваля за кількома епізодами. Одночасно збираємо підтвердження щодо дій вашої доньки. Відео показує додавання рідини, але його необхідно підкріпити іншими доказами. Якщо вона повторить спробу, ми маємо отримати можливість втрутитися на місці.
Думка знову чекати біля власної чашки викликала холод у всьому тілі. Надія Андріївна розуміла сенс майбутнього: їй доведеться дозволити Оксані прийти, прийняти турботу, не виказати страху. Не сховатися від наступного кроку, а дочекатися його. Вона втомилася так сильно, що майже перестала розрізняти тривогу й рішучість. Залишалося пройти це до кінця, щоб уже не повертатися до тих самих припущень.
Тиждень після недільного обіду розтягнувся болісно. Робота, покупки, готування, розмови телефоном тривали у звичному порядку. Надія Андріївна відповідала на звичайні запитання, виконувала звичні справи, а сама весь час чекала зміни. Навіть тихий день не приносив відпочинку: він лише відсував те, що мало статися.
Мельник телефонував раз на два дні. Коротко повідомляв, що спостереження триває, затримання Коваля готується. Для повної перевірки зв’язків між позиками й надходженням препаратів потрібен був ще час. Надія Андріївна вислуховувала ці повідомлення, кивала, хоча слідчий не міг її бачити, і знову поверталася до справ.
На восьмий день зателефонувала Оксана. Цього разу в голосі було незвично багато лагідності.
— Мамо, давай я завтра після роботи приїду. Приготую щось смачне, побудемо вдвох. Хочу трохи про тебе подбати, ти останнім часом так намучилася.
Від цих слів Надії Андріївні стало страшно. Колись вона чекала саме такої пропозиції: щоб донька сама захотіла приїхати, допомогти, посидіти поруч. Тепер ті самі слова змушували міцніше тримати телефон і стежити за диханням.
— Приїжджай, чекатиму, — відповіла вона якомога тепліше.
Одразу після дзвінка зв’язалася з Мельником.
— На завтра домовилися. Оксана сама запропонувала приготувати вечерю. Каже, хоче мене побалувати.
Слідчий витримав невелику паузу.
— Будемо готові. Ззовні теж організуємо спостереження, щоб за потреби відразу зайти. Вам треба триматися звично. Не сперечатися, не показувати, що стежите за її руками. Якщо побачимо підтвердження на записі, втрутимося.
Надія Андріївна попередила Павла. Попросила при доньці знайти привід піти в гараж. Боялася вже не його байдужості, як раніше, а того, що він не витримає, почне з’ясовувати стосунки й усе зірве. Чоловікові теж належало зіграти звичайний вечір, хоча звичайного в ньому вже не було нічого.
Майже всю ніч вона не спала. У думках повторювала коротку розмову з донькою, намагалася уявити, як зустріне її й не відступить від порога. Страшно було і помилитися в підозрах, і остаточно переконатися, що помилки немає. Почути знайомий голос поруч із собою тепер здавалося важче, ніж побачити запис на чужому планшеті.
Уранці Мельник ненадовго заїхав уточнити останні деталі. Сидів за кухонним столом, на тому місці, де щодня їли рідні, і говорив про майбутнє втручання.
— Щойно на записі буде чітко видно дію, група зайде. Після цього вам не доведеться довго залишатися з донькою наодинці.
— А раптом вона зверне увагу, що я все не п’ю? Зазвичай же запропонує чай. Зрозуміє, що я тягну час.
— Можна продовжувати розмову. Спитати про рецепт, про Максима. Необов’язково одразу підносити чашку до рота, це має природний вигляд.
Надія Андріївна кивнула, намагаючись запам’ятати не самі слова, а можливість просто говорити, поки допомога поруч.
— А Богдан? Ви казали, за ним теж стежать.
— Останній тиждень стежимо за переміщеннями. Він кілька разів зустрічався біля свого офісу, у кафе, з людиною, імовірно пов’язаною з Ковалем. Якщо сьогодні отримаємо необхідні підстави, затримання проведемо одночасно. Щоб ніхто не встиг попередити іншого.
Надія Андріївна подивилася у вікно. Увечері все могло скінчитися, але назвати це полегшенням поки що не виходило. Їй належало побачити, як рештки звичної сім’ї остаточно розпадаються на окремі вчинки, за кожен із яких доведеться відповідати.
— Знаєте, я все думаю, — сказала вона. — Як я стільки часу нічого не розуміла? Помічала ж, що щось не так. А потім сама себе вмовляла: втомилися, зайняті, такий характер. Аби тільки не подумати поганого.
— Підозрювати близьких дуже важко, — відповів Мельник м’якше. — Люди намагаються знайти пояснення, з яким можуть жити. Ви не зобов’язані були одразу уявити найстрашніше.
Після його від’їзду Надія Андріївна залишилася за столом. Дивилася на знайому кухню, дослухалася до цокання годинника. До приїзду Оксани ще був час, і його треба було якось прожити, не витративши наперед усі сили, що лишилися…
