Робота Оксани не закінчувалася рівно о шостій вечора. Як провідна аналітикиня консалтингової фірми, вона займалася проєктами для великих банків, страхових компаній і промислових холдингів. Підготовка звітів, презентацій і стратегічних оглядів вимагала тривалої зосередженості, тому робочі години нерідко захоплювали вечори й вихідні. Оксана залишалася в офісі до восьмої чи дев’ятої, а інколи на два-три дні виїжджала у відрядження — до філій компаній, на конференції або на зустрічі з клієнтами.
Через це страждав побут. Уже до середи мийка наповнювалася посудом, на полицях осідав пил, а випрана білизна днями чекала прасування в кошику. Утомлена Оксана поверталася додому, відчиняла майже порожній холодильник і вкотре замовляла їжу. Після переїзду колишня кулінарна старанність Богдана непомітно зникла, а допомагати по господарству він не квапився.
Тепер чоловік посилався на власну завантаженість: нова посада, безліч обов’язків, голова постійно зайнята договорами й цифрами. Оксана не тиснула на нього, боячись перетворитися на жінку, яка день у день дорікає чоловікові через одну немиту тарілку. Але якось під час обіду в офісі все ж поскаржилася Ірині — тій самій, яка колись їх познайомила.
— Повертаюся додому, а квартира ніби пережила стихійне лихо. На прибирання й готування часу немає, а Богдан і пальцем не ворухне.
Ірина відпила кави й спокійно запропонувала:
— Найми помічницю по дому. Тільки не випадкову дівчину з агентства, яка пів дня сидітиме в телефоні, а досвідчену жінку. Я можу дати номер Галини Петрівни. Їй шістдесят два, уже років п’ятнадцять допомагає кільком сім’ям. Вона тиха, чесна, усе вміє. А готує так, що мій чоловік після її відходу щоразу питає, коли Галина Петрівна прийде знову.
Оксана зберегла номер і зателефонувала того ж вечора. Їй відповіла жінка з тихим, урівноваженим голосом. Вони домовилися познайомитися в суботу вранці.
Рівно о десятій Оксана побачила з вікна, як до під’їзду заходить невисока жінка в сірому пальті, і пішла відчиняти. Галина Петрівна виявилася акуратною, коротко підстриженою, із зачесаним назад сивим волоссям. Дрібні зморшки біля спокійних очей говорили про те, що вона багато пережила, але навчилася цього не показувати.
Одягнена вона була просто: чиста блузка, темна спідниця й зручні туфлі без підборів. Увійшовши, Галина Петрівна зняла взуття й озирнулася. Погляд швидко ковзнув по вішалці, полиці для взуття й дзеркалу без цікавості чи осуду — так фахівчиня одразу помічає порушений лад.
— Проходьте на кухню, — запросила Оксана. — Чаю хочете?
— Дякую, вип’ю.
Вони сіли за стіл. Поки Оксана ставила чайник і діставала чашки, Галина Петрівна сиділа рівно, склавши руки на колінах. Вона не метушилася, не розсипалася в люб’язностях, говорила стримано й слухала уважно.
Оксана пояснила, що чекає допомоги з прибиранням, готуванням і прасуванням. Жінка кивнула й поставила лише одне запитання:
— У які дні мені приходити?
— У вівторок, середу, четвер і п’ятницю.
— Із десятої ранку до шостої вечора вам підійде?
— Так, цілком.
Вони обговорили оплату. Оксана назвала суму, і Галина Петрівна не стала торгуватися. Отримавши запасний комплект ключів, вона пройшла слідом за господинею квартирою й вислухала пояснення, де лежать потрібні речі. Оглянула кімнати, зазирнула до кухонних шафок, відчинила холодильник і розуміюче кивнула.
Проходячи коридором, Галина Петрівна ненадовго зупинилася біля фотографії, що висіла на стіні.
— Ваша бабуся?
— Так, Лідія Степанівна. Раніше квартира належала їй.
Галина Петрівна ще кілька митей дивилася на світлину, потім промовила:
— Красива жінка. І по обличчю видно, що характер у неї був сильний.
Оксана всміхнулася:
— Це ще дуже м’яко сказано.
Із наступного тижня Галина Петрівна взялася до роботи. Вона з’являлася о десятій, коли Оксана вже була в офісі, і без зайвого шуму займалася господарством: мила підлогу, витирала пил, прасувала речі, готувала обід і вечерю. Надвечір у квартирі пахло чистотою й домашньою їжею. Відчиняючи вхідні двері після важкого дня, Оксана вперше за довгий час відчувала, що повертається саме додому, а не в приміщення, куди приходить лише переночувати.
Богдан сприйняв появу помічниці без заперечень. Він вітався з нею, зрідка перекидався кількома словами, але частіше майже не помічав її. У дні, коли працював із дому, Богдан влаштовувався з ноутбуком у спальні й виходив звідти лише налити кави. Галина Петрівна теж не намагалася зав’язати спілкування: виконувала доручене й ішла. Двоє людей перебували в одній квартирі, не заважаючи одне одному.
Перші два місяці все йшло спокійно. У кімнатах панував лад, холодильник був заповнений контейнерами з готовою їжею, випрасувані сорочки Богдана висіли в шафі, а рушники у ванній змінювалися раз на три дні. Оксана нарешті зітхнула вільно. Їй здавалося, що життя ввійшло в надійну колію: робота, дім, чоловік і відповідальна помічниця. Кожна річ зайняла своє місце, усе виглядало правильним. Оксана ще не здогадувалася, що це враження було оманливим…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
