— Відбувається те, чого ти не хотів бачити, — відповіла я. — Не зараз, Кириле. Мені треба бути зібраною.
Він хотів щось сказати, але двері відчинилися, і нас запросили до зали.
Діану ввели бліду, злу, з щільно стиснутими губами. Її адвокат мав молодий і нервовий вигляд. Суддя, сувора жінка середніх років, гортала матеріали.
Представник обвинувачення говорив спокійно, без театральності. Перелічував факти: незаконне проникнення, спроба вивезення майна, записи розмов про продаж квартири, лабораторний висновок щодо цукру, можливий тиск на потерпілу, ризик знищення доказів.
Адвокат Діани намагався звести все до сімейної сварки. Говорив про турботу, вік, нерви. Суддя підвела очі:
— Потерпіла, підійдіть. Назвіться.
Я встала. Зробила вдих.
— Ірина Вікторівна. Я здорова, орієнтована й повністю керую своїми справами. Я нікому не давала права входити до мого дому, продавати моє майно, оформлювати наді мною опіку чи розпоряджатися моїм життям. Прошу захистити мене й заборонити наближатися до мене та моєї власності.
Суддя щось записала.
Адвокат Діани всміхнувся:
— Ваша честь, перед нами бадьора жінка, говорить упевнено. Очевидно, сімейне непорозуміння роздули…
— Ми обговорюємо не враження, — перебив представник обвинувачення. — Ми обговорюємо докази.
Суддя коротко сказала:
— Досить.
Нас вивели в коридор чекати рішення.
Кирило стояв біля стіни. Тепер він здавався не дорослим чоловіком, а хлопчиком, який загубився в галасливому місці й не знає, куди йти.
— Мамо, — сказав він тихо. — Ти справді думаєш, що вона все це зробила? Я не знав. Клянуся, я не знав. Я хотів як краще.
— Ти хотів спокою, — відповіла я. — А отримав правду. Якщо ти справді не знав, тобі доведеться зрозуміти, чому ти не бачив. Моє завдання зараз — захиститися.
Нас знову запросили до зали.
Я стиснула папку так сильно, що нігті вп’ялися в картон.
Суддя оголосила рішення: взяти Діану під варту на час слідства, заборонити будь-які контакти зі мною й наближення до мого житла.
Діана сіпнулася, щось зашепотіла адвокатові. Конвоїр повів її до виходу.
Я стояла поруч зі Світланою й тримала папку обома руками…
