Надія Павлівна сіла на заднє сидіння, не випускаючи запечатаного пакета з рук. Ще в дорозі вона зателефонувала знайомому помічникові судді й коротко пояснила, що виявлено спір між справжніми документами про статус землі та пізнішим дозволом на будівництво. Вона не просила вирішити справу наперед — лише без зволікання прийняти термінове клопотання про забезпечувальний захід.
Машина рухалася ривками. Кожен червоний сигнал здавався знущанням, кожна повільна машина попереду — перешкодою, поставленою особисто Сергієм. Наталя міцно тримала кермо й змушувала себе не розганятися до небезпечної швидкості. Перемога, здобута ціною аварії, нікому не була потрібна. Віктор стежив за часом і попереджав про повороти, хоча дорогу знала Надія.
У суді архівістка змінилася. У сховищі вона боялася зайвого погляду, але тут говорила чітко, професійно й називала номери фондів без підказки. Знайомий помічник зустрів їх біля службової стійки. Побачивши архівні позначки, опис і розбіжність між документами, він перестав ставити запитання про терміновість.
Біля службової стійки Віктор додзвонився до Бориса Андрійовича й коротко описав архівну знахідку. Юрист уточнив формулювання підготовленого клопотання. Наталя додала копію договору, фотографію довіреності, письмове заперечення підпису, файл із визнанням Інни, засвідчені архівні копії та довідку. Прохання було точним: тимчасово заборонити відчуження її квартири й будь-які реєстраційні дії, засновані на спірній довіреності, до первинної перевірки доказів.
Працівник кілька разів уточнив, чому архівна справа стосується термінового продажу і чому захід має бути запроваджений негайно. Наталя пояснила: заборона потрібна максимально вузька й короткочасна, лише щоб не дозволити незворотно змінити запис щодо її квартири до розгляду доказів. Таке формулювання захищало спірне майно, не обмежуючи прав інших мешканців.
Папери прийняли й присвоїли вхідний номер. Однак однієї позначки було недостатньо. Поки суддя не винесе тимчасову ухвалу, нотаріус може завершити реєстрацію. Помічник забрав сформований пакет документів до кабінету чергового судді й попросив чекати.
Вони стояли в коридорі під круглим годинником. Стрілка наближалася до полудня. Наталя чула, як десь друкує принтер, відчиняються двері, неголосно сперечаються відвідувачі. Їй здавалося неймовірним, що доля квартири залежить від звичайних канцелярських дій: роздрукованого аркуша, підпису й електронного повідомлення.
Віктор ходив уздовж стіни, а Надія знову й знову згадувала склад опису. Вона тривожилася, що в поспіху могла пропустити одну зі сторінок, хоча перед поданням перевірила всі позначки. Наталя мовчала. Після розмови з матір’ю в ній щось остаточно затверділо. Навіть відмова суду вже не змусила б її просити Сергія про милість. Вона подала б заяву про підробку, оскаржувала б угоду й розповідала правду кожному, кому це буде потрібно.
За двадцять хвилин повернувся помічник. Черговий суддя не оцінював правомірність будівництва по суті, але визнав ризик незворотних наслідків. До первинного слухання запроваджувалася тимчасова заборона на реєстрацію відчуження квартири Наталі й будь-яких дій, заснованих на спірній довіреності. Інші приміщення будинку в ухвалі не згадувалися: виявлена архівна колізія слугувала обґрунтуванням терміновості, але захід стосувався лише предмета спору.
Рішення вже надсилали до електронного реєстру, а засвідчену копію видали заявникам. Це не повертало вкрадених заощаджень, не доводило вини Інни й не анульовувало боргу Сергія. Але без реєстрації покупець не ставав власником, а нотаріус не міг завершити оформлення й перерахувати основну суму.
Наталя глянула на час. До полудня лишалося менше десяти хвилин. Електронне повідомлення могло з’явитися із затримкою, а Гордієнко, який брав участь у підлозі, був здатен спробувати провести реєстраційну дію до надходження заборони. Копію ухвали слід було вручити йому особисто.
Вони вибігли на вулицю. Надія Павлівна поспішала слідом, Віктор ніс судову ухвалу, Наталя шукала ключі від машини. Тепер страх змінився: шанс уже існував, і втратити його через кілька хвилин було б нестерпніше, ніж ніколи не знайти.
Дорогою Віктор зателефонував Олегові й під виглядом уточнення спитав, де відбувається оформлення. Агент назвав контору Гордієнка й підтвердив, що сторони вже всередині: процедуру почали раніше призначеного часу. Наталя сильніше натиснула на педаль. Будівля з’явилася попереду за кілька хвилин до полудня.
Вільного місця біля входу не було. Вона зупинила машину далі, і троє побігли тротуаром. У ту мить двері нотаріальної контори відчинилися. Сергій, Інна й Максим Гнатюк — формальний покупець, який діяв в інтересах Коршуна, — виходили назовні. Сергій тримав теку з підписаними документами, а на обличчі Інни сяяло полегшення. Вони були певні, що встигли…
