— Ви від Тамари? — тихо спитала вона. — Але Тамари вже немає.
Віктор представився. Почувши його ім’я, Надія Павлівна помітно напружилася. Напевно, подруга розповідала не лише про сина, а й про давню зраду чоловіка. Потім Віктор назвав Наталю. Страх в очах архівістки посилився: саме невістці Тамара просила її колись допомогти.
Вони відійшли від стійки в порожній бічний коридор. Наталя намагалася говорити коротко й точно. Сьогодні Сергій продає квартиру за довіреністю з підробленим підписом. Нотаріуса змусила брати участь Інна. Покупець пов’язаний із Коршуном, якому Сергій винен велику суму. До завершення оформлення лишилося менше двох годин.
Надія Павлівна відступила на крок. Вона явно хотіла припинити розмову. Поява спірної архівної справи в терміновому судовому процесі могла спричинити службову перевірку; особиста участь обіцяла пояснення й конфлікт із начальством — усе те, чого ця жінка уникала все життя.
Наталя не стала тиснути. Вона дістала чорний блокнот і відкрила останню сторінку.
— Тамара все знала. Вона записала, що ви зберегли оригінал справи про землю. Ми не просимо віддати його потай чи знищити запис. Нам потрібні офіційні копії й ваше підтвердження, щоб суд устиг тимчасово зупинити реєстрацію. Інакше сьогодні моя квартира стане платою за чужий борг.
Надія взяла блокнот обома руками. Наділа окуляри, що висіли на шнурку, і почала читати. Обличчя поступово змінювалося: настороженість поступилася смутку, потім з’явилася та сама внутрішня зосередженість, про яку говорив Віктор.
Вона зізналася, що Тамара приходила до неї незадовго до смерті. Говорила втомлено, часто зупинялася, але думки викладала чітко. Подруга знала про ігри Сергія та його зв’язок з Інною. Вона боялася, що син спробує потай продати квартиру, бо вже бачив у чужому майні єдиний вихід із боргу.
Тамара не просила Надію красти документи. Вона домоглася, щоб спірну справу не списали як незначну й не відправили на знищення разом із дублікатами. Архівістка помістила її до фонду тривалого зберігання, склавши опис за всіма правилами. Оригінал міг покинути фонд лише за офіційним запитом суду, зате засвідчені копії, опис і довідку про місце зберігання дозволялося підготувати для заяви.
— Вона сказала: «Якщо мене не стане, а Сергій візьметься за дім, допоможи Наталі. Вона добра й до останнього йому віритиме», — прошепотіла Надія. — Потім змусила мене пообіцяти, що я не дозволю сховати цю справу.
Сльози виступили їй на очах. Вона зізналася, що після смерті подруги кілька разів хотіла зателефонувати Вікторові, але не наважувалася. Записи у фонді лишалися на місці, Сергій нічого не робив, і Надія переконувала себе, що страшний момент не настане. Тепер момент настав, а на рішення лишалися хвилини.
У коридорі грюкнули двері, пройшов працівник із візком папок. Надія здригнулася й прикрила блокнот долонею. Страх перед начальством нікуди не зник. Вона спитала, чи розуміють вони наслідки: перевірка старого рішення може викликати окремий спір щодо землі й запитання з боку місцевої адміністрації.
Наталя відповіла, що розуміє. Вона не вимагає наперед визнати будинок незаконним і не просить обмежувати права сусідів. Їй потрібна лише вузька пауза щодо власної квартири — заборона реєструвати продаж до з’ясування справжності старих документів і довіреності. Якщо суд після перевірки відмовить, вона прийме законне рішення. Але без цієї паузи Сергій устигне отримати гроші й зникнути.
Надія закрила блокнот. Кілька секунд стояла, опустивши голову, розриваючись між звичним страхом і словом, даним помираючій подрузі. Потім зняла окуляри, витерла їх краєм халата й сказала вже іншим голосом — негучним, але твердим:
— Чекайте тут.
Вона зникла за дверима сховища. Минуло десять хвилин, потім п’ятнадцять. Віктор ходив від вікна до стіни, Наталя стежила за годинником. До угоди лишалося менше години. Їм здавалося, що Надія передумала або пішла доповідати керівництву.
Нарешті двері відчинилися. Архівістка винесла запечатаний пакет засвідчених копій, опис і довідку про місце зберігання оригіналу. На кожній сторінці стояли архівні позначки й номер фонду. Вона простягла документи Наталі, але руки не відпустила.
— Я пообіцяла Тамарі зберегти справу й допомогти, коли вона знадобиться. Тому піду з вами й сама підтверджу походження кожної сторінки. Якщо вже відповідати за це рішення, то до кінця.
Маленька налякана жінка щойно поставила на кін усе спокійне життя заради слова, даного мертвій подрузі. Наталя вперше за ранок відчула не примарну, а справжню надію. Надія Павлівна глянула на настінний годинник і міцніше притисла пакет до грудей.
— Тепер мерщій. Спершу до суду. Якщо черговий суддя не запровадить тимчасову заборону до реєстрації угоди, ці копії лишаться просто старою історією…
