Віктор знав про Коршуна не з чуток. Той починав із грубого тиску на дрібних підприємців, а згодом перетворив колишні методи на зовні законний бізнес. Через підставних людей він скуповував квартири з боргами, спірними спадкоємцями й заляканими власниками. Його юристи знаходили лазівки, а помічники переконували незгодних не затягувати суперечку. Після розв’язання проблеми об’єкт перепродавали вже за повною ціною.
Ім’я Коршуна рідко з’являлося в офіційних паперах. Формально угоди проводили люди на кшталт Гнатюка, а спірні договори складали незалежні юристи. Сам Черняк лишався осторонь і міг стверджувати, що лише представляє чужі інтереси. Саме така дистанція робила його небезпечним: тиск відчували всі, але довести джерело було важко.
Віктор чув історії про власників, які погоджувалися продати частку значно дешевше після кількох неприємних розмов. Документи раптом знаходилися в одному місці й зникали в іншому, старі борги викуповували невідомі фірми, а вперті люди втомлювалися боротися з нескінченними претензіями. Старий не міг підтвердити кожну історію, але загальна репутація виникла не на порожньому місці.
Сергій мав знати, з ким зв’язується. Отже, звичайна жадібність уже не пояснювала його готовність віддати квартиру так швидко. Людина, яка мріє забрати гроші й утекти, шукала б покупця, якого легко обдурити. Сергій же обрав кредитора, здатного знайти його після втечі. Це мало сенс лише в одному випадку: Коршун уже контролював ситуацію.
Можливо, частина знятих із рахунку коштів пішла на відсотки, але не зменшила основного боргу. Можливо, Сергій пообіцяв квартиру ще до того, як отримав згоду Інни на втечу. Наталя не робила остаточних висновків без доказів. І все ж зниклі заощадження, терміновість угоди й номінальний покупець складалися в одну лінію: продаж міг бути не вільним вибором, а останнім строком, поставленим Сергієві.
Гнатюк був одним із таких номінальних покупців. Він підписував папери, не ставив запитань і передавав усі повноваження Черняку. Ні погрозою суду, ні скаргою до поліції цього чоловіка не можна було змусити відмовитися від угоди, яку він вважав вигідною. Навіть якщо Наталя встигне зупинити реєстрацію, Коршун вимагатиме назад завдаток, витрати й упущену вигоду. Пояснювати йому, хто в родині кого обдурив, буде марно.
Страх став іншим. Досі Наталя боролася з брехнею близьких, приниженням і фінансовою крадіжкою — страшними, але зрозумілими речами. Тепер за дверима виник світ, де чуже житло було лише активом, а людська біда — способом збити ціну. Вона й Віктор опинилися між загнаним боржником і кредитором, не звиклим втрачати здобич.
— Якщо ми зірвемо продаж, він прийде по нас? — спитала Наталя.
Віктор не став заспокоювати її порожніми обіцянками. Головним відповідачем для Коршуна буде Сергій: це він узяв гроші, пообіцяв чисту квартиру й привів підставного покупця. Але розбиратися в родинних частках кредитор не захоче. Будь-яка людина, яка завадила отримати об’єкт, ризикує опинитися під тиском.
Лишалося питання, чому Сергій узагалі обрав такого покупця. На ринку напевно знайшлися б інші охочі придбати житло швидко, хай і дешевше. Зв’язок із Коршуном був надто небезпечним для звичайного термінового продажу. Отже, йшлося не лише про бажання отримати готівку перед від’їздом. Найімовірніше, Сергій уже був винен цій людині, а квартира слугувала розплатою.
Наталя намагалася згадати останні місяці. Чоловік і справді скаржився на проблеми фірми, ставав дратівливим, часто виходив відповідати на дзвінки до іншої кімнати. Вона сприймала це як робочу напругу. Великі зняття з рахунку теж могли бути не підготовкою до втечі, а спробами закривати зростаючий борг. Ні суми, ні причини вони поки що не знали.
Сергій забрав лише одну валізу й пішов поспіхом. У квартирі могли лишитися папери, записка або старий телефон — будь-яка дрібниця, яку він мав намір забрати пізніше. Віктор запропонував негайно все обшукати. Наталі було гидко ритися в речах людини, з якою вона прожила п’ятнадцять років, але інакше вони й далі діяли б навмання.
Майже опівночі вони повернулися. У спальні, як і раніше, горіло світло, на підлозі лишилися відкриті шухляди. Віктор переглядав книжки й теки біля робочого столу. Наталя перевіряла кишені піджаків, старі квитанції, візитниці, коробки з-під техніки. Нічого незвичного не знаходилося. Навіть порожні місця виглядали так, ніби Сергій заздалегідь провів власний обшук.
У глибині шафи висіли зимові речі, якими він не користувався кілька років. Наталя машинально запустила руку в кишеню важкої куртки й відчула розрив у підкладці. Між тканиною та утеплювачем шаруділо папером. Вона обережно витягла складений учетверо аркуш із клітинчастого блокнота.
На ньому нерівним розмашистим почерком було написано: «Продаж — твій останній шанс. Якщо він зірветься, стягну борг із твоєї дівки».
Схоже, записку залишила людина, якій Сергій заборгував, а під «дівкою», найімовірніше, мала на увазі Інну. Тоді вона була не лише співучасницею й коханкою, а й важелем тиску на Сергія. Поки що не можна було напевно назвати автора чи зрозуміти, чим саме він погрожував, однак обіцяна романтична втеча дедалі більше скидалася на відчайдушну спробу врятувати себе й жінку, яку Сергій сам поставив під удар.
Наталя перечитувала записку, коли з передпокою долинув металевий скрегіт. Хтось вставив ключ у замок. Віктор завмер біля книжкової полиці. Наталя зім’яла аркуш і засунула глибоко в кишеню джинсів. Двері розчахнулися, коридором пролунали квапливі кроки. Сергій повернувся по те, що забув…
