Він увірвався до спальні розпатланий, із скуйовдженим волоссям і диким блиском в очах. Спершу не помітив ні Наталі, ні батька. Сергій кинувся просто до шафи, почав вивертати кишені зимових курток, жбурляти одяг на підлогу й нишпорити між полицями. Він дедалі голосніше й відчайдушніше повторював: «Де ж вона?»
Лише переконавшись, що схованка в підкладці порожня, Сергій озирнувся. Його погляд зупинився на Вікторові, потім перемістився на дружину. Злості в ньому ще не було — самий тваринний жах. Чоловік зрозумів: записку знайшли, а разом із нею відкрилася причина термінового продажу.
— Що ви тут робите? — вичавив він.
— Шукаємо те, що ти не встиг забрати, — відповіла Наталя. Їй коштувало величезних зусиль зберегти рівний голос. — Судячи з твого обличчя, знайшли саме це.
Очі Сергія метнулися до її кишені. Переляк змінився люттю. Він зажадав, щоб дружина й батько забиралися з його дому. Наталя нагадала, що половина квартири поки що належить їй. Уточнення «поки що» прозвучало навмисно. Сергій різко ступив уперед.
Віктор одразу став між ними.
— Не смій її чіпати.
Він не підвищив голосу, але син зупинився. Між ними було надто багато старої образи, щоб погроза потребувала пояснення. Сергій прошипів, що батько завжди втручається й псує йому життя. Віктор утомлено відповів: він намагається врятувати те небагато, що ще можна врятувати, хоча син уже заліз у яму, з якої навряд чи вибереться.
— Коршун не та людина, якій можна підсунути підроблену довіреність і зникнути, — додав він.
Ім’я подіяло сильніше за будь-яке звинувачення. Сергій здригнувся й зблід. Він більше не сперечався, не насміхався й не вдавав господаря становища. Кілька секунд стояв, важко дихаючи, потім розвернувся й вибіг, так грюкнувши дверима, що задрижало скло в шафі.
Наталя дістала записку, розгладила на долоні й знову прочитала. Чоловік украв спільні заощадження, підробив документи й дозволив перетворити Інну на заставу, намагаючись урятуватися від розплати за борг. Учора він називав себе сміливою людиною, яка бере бажане. Сьогодні одного імені вистачило, щоб сміливість зникла.
Після відходу Сергія вони ще кілька годин перебирали можливі способи зупинити угоду, але кожен упирався в час або небезпеку. Коли вони перейшли на кухню, за жалюзі вже проступало перше бліде світло п’ятниці. Іти до Коршуна з розповіддю про підробку було небезпечно. Тиснути на Сергія безглуздо: страх перед кредитором змусить його довести продаж до кінця. Звичайна перевірка підробки до полудня завершитися не могла.
Віктор мовчав, дивлячись перед собою. За виразом його обличчя Наталя зрозуміла, що він знову згадує Тамару. Тридцять років тому вона зупинила чоловіка без погроз і крику, бо знала кожен його крок і заздалегідь зібрала докази. Тамара завжди вирізнялася майже болісною акуратністю: зберігала рахунки, записувала витрати, розкладала листи за датами, нічого важливого не викидала.
Після її смерті Віктор майже не чіпав речей, особливо в заміському будинку. Тамара проводила там усе літо й вважала це місце своїм окремим світом. Вона бачила, яким ставав Сергій, помічала його таємні дзвінки й холодність до Наталі. Якщо підозрювала сина, то могла лишити записи — таку саму страховку, якою колись зупинила чоловіка.
Надія була слабкою, майже безглуздою, але іншої не існувало. Віктор рішуче підвівся.
— Поїдемо до заміського будинку. Тамара могла сховати те, що не наважилася показати за життя…
