Свекруха відчинила двері в домашньому халаті й замість привітання невдоволено спитала, навіщо вони з’явилися. Тамара Миколаївна спокійно відповіла, що розмова стосується скарги й можливого суду. Лариса Павлівна неохоче впустила їх на кухню, але сама залишилася стояти, схрестивши руки.
— Ви справді збираєтеся вимагати гроші через суд? — запитала мати Оксани.
— Закон дозволяє, — різко відповіла Лариса Павлівна. — Я потребую допомоги, а син із дружиною мене покинули.
— У чому саме полягає потреба?
— На ліки не вистачає, холодильник зламаний, нормальну їжу дозволити собі не можу.
— У вас є пенсія, квартира й оплачені комунальні послуги. Ліки ви отримуєте, а холодильник можна придбати в розстрочку. Ви не просите про порятунок від голоду — ви вимагаєте частину премії моєї доньки.
Лариса Павлівна почервоніла.
— Не вам вирішувати, скільки мені потрібно. Це гроші мого сина.
— Ні. Виплату заробила Оксана. Денис не має права обіцяти її вам без згоди дружини.
— Я його виростила сама! Усе на нього поклала. Тепер він зобов’язаний допомагати.
— Ви народили й виховали дитину, бо це була ваша відповідальність, а не договір про майбутню компенсацію, — твердо сказала Тамара Миколаївна. — Вдячність сина не перетворює його дружину на ваше джерело доходу.
— Забирайтеся з мого дому, — прошипіла Лариса Павлівна. — І передайте тій, що якщо грошей не буде, ми побачимося в суді.
Тамара Миколаївна підвелася.
— Побачимося. Тільки тоді ми надамо свідчення того, що ви поширювали про доньку неправду серед сусідів, а також вимагатимемо перевірити відомості про вашу нужденність.
— Які ще свідчення?
— Розмови у дворі чули багато хто. Крім того, одна із сусідок записала вашу розмову з працівницею соціальної служби, у якій ви розповідали про свої доходи.
Оксана ледь помітно повернула голову до матері, але та стиснула її руку, закликаючи мовчати.
— Ви блефуєте, — невпевнено промовила Лариса Павлівна.
— Подайте позов і перевірте.
Вони вийшли з квартири. Уже на вулиці Оксана спитала, чи існує запис.
— Ні, — зізналася Тамара Миколаївна. — Але вона сама знає, скільки неправди наговорила. Тепер гадатиме, хто і що міг почути.
— А якщо це тільки розлютить її?
— Вона смілива, доки впевнена, що ніхто не дасть відсічі. Суд їй потрібен не заради рішення, а заради страху. Тепер боятися доведеться і їй.
Удома Оксана ввімкнула телефон і побачила десять пропущених дзвінків від Дениса. Коли вона передзвонила, він одразу почав говорити, що мати в істериці й запевняє, ніби їй погрожували.
— Ми попередили про наслідки, — відповіла Оксана. — Вона обмовляє нас і намагається отримати гроші через тиск.
— Може, припинимо війну й дамо їй те, що вона просить?
— Після цього вона повернеться за місяць із новою причиною.
— Але вона моя мати.
— Це не виправдовує шантаж.
Денис втомлено замовк.
— Я вже не розумію, що робити.
— Тоді обирай, чи готовий ти захищати наш шлюб. Я більше не згодна жити втрьох, де третьою людиною керуються наші гроші, дім і стосунки.
Оксана завершила розмову. Увечері Тамара Миколаївна зателефонувала ще раз і порадила перевести премію на рахунок, до якого Денис не має доступу.
— Він зараз повністю під впливом матері, — пояснила вона. — Може зняти гроші й віддати їй, а потім сказати, що вчинив правильно.
Оксана довго вагалася. Їй не хотілося потай захищати гроші від власного чоловіка, але ще страшніше було одного дня відкрити застосунок і побачити нульовий залишок. Наступного дня вона відкрила рахунок в іншому банку, перевела туди майже всю суму, залишивши на колишній картці тільки кошти на щоденні витрати.
Увечері Денис повідомив, що мати нібито передумала судитися й навіть готова вибачитися. Але слідом пролунало знайоме застереження: їй усе ж потрібно хоча б двадцять тисяч на холодильник.
— Ні, — повторила Оксана.
— Ти зовсім безсердечна.
— Можливо. Зате я нарешті чітко бачу межу й не дозволю переступати її погрозами.
Денис кинув слухавку. Оксана налила чай і довго дивилася на сірі будинки за вікном. Вона могла втратити чоловіка, але дедалі виразніше розуміла: поступившись зараз, втратить право розпоряджатися власним життям…
