За три дні Денис прийшов додому по речі. Він сів навпроти Оксани й повідомив, що переїжджає до матері остаточно.
— Добре, — відповіла вона, хоча всередині все стислося.
— Мама каже, що гроші їй потрібні вже не на холодильник. У неї проблеми із серцем, може знадобитися операція.
Оксана втомлено похитала головою.
— Якби в неї виявили серйозне захворювання, вона давно показала б обстеження, призначення й рахунки. Ця історія з’явилася лише після того, як не спрацював холодильник.
— Ти не віриш навіть у хворобу?
— Я не вірю словам людини, яка вже кілька разів збрехала, щоб отримати гроші. І не вірю тобі, коли ти повторюєш їх, не намагаючись нічого перевірити.
Денис підвівся й пройшовся кухнею.
— Напевно, нам справді краще розлучитися. Ти не поважаєш ні мене, ні мою матір, ні мої почуття.
— Я не поважаю маніпуляції. А ти досі не хочеш побачити різницю між турботою й підкоренням.
Він довго дивився на неї, потім коротко кивнув і пішов до спальні. Звідти долинав шелест одягу, стукіт дверцят шафи, скрип блискавки на сумці. Оксана сиділа на кухні й не рухалася. Коли Денис вийшов із двома великими сумками, він затримався біля дверей, ніби чекав, що вона його зупинить.
— Я зателефоную, коли остаточно вирішу, що робити.
— Добре.
Він пішов. Оксана підійшла до вікна й побачила, як чоловік складає речі в багажник таксі. Машина зникла за поворотом, а вона ще довго стояла в темній кімнаті. Уночі заснула на дивані, так і не торкнувшись вечері.
Уранці зателефонувала мати. Денис уже встиг зв’язатися і з нею, просив вплинути на Оксану. Тамара Миколаївна відповіла йому, що рішення піти він ухвалив сам і одного дня про це пошкодує.
— Не пошкодує, — гірко сказала Оксана. — Тепер мама дбатиме про нього цілодобово.
— До першої вимоги грошей, яка зачепить уже його власну кишеню, — заперечила мати. — Тоді він, можливо, зрозуміє те, чого не хотів помічати.
Наступного дня в Оксани була нічна зміна. Вона намагалася виспатися, але думки не давали спокою. Телефон зберігав фотографії їхнього весілля, короткої поїздки після нього, першого спільного свята. На знімках Денис обіймав її й дивився так, ніби жодна сила не зможе стати між ними. Тепер ці кадри здавалися частиною чужого життя.
У лікарні довелося працювати майже без перепочинку. Двоє пацієнтів надійшли один за одним, один був у критичному стані. Оксана ставила крапельниці, вимірювала тиск, записувала показники й змушувала себе думати тільки про роботу. Тут усе було зрозуміло: є стан людини, дії медичної команди й відповідальність за кожен крок. Удома ж не існувало ні точних показників, ні інструкції, яка підказала б, як повернути довіру.
Уранці вона дісталася квартири зовсім знесилена. Зняла одяг, ледве вмилася й упала на ліжко. Сон прийшов одразу — глибокий, важкий, без сновидінь.
Розбудив її різкий гуркіт. Оксана рвучко сіла й кілька секунд не могла зрозуміти, де перебуває. У кімнаті стояло денне світло, годинник показував пів на другу. Після зміни вона проспала всього близько п’яти годин.
Гуркіт повторився. З передпокою долинув металевий скрегіт. Хтось намагався відчинити двері ключем.
Оксана схопилася, накинула халат і вийшла в коридор. Замок повернувся, двері розчахнулися, і на порозі з’явилася Лариса Павлівна. Вона була червона від люті, важко дихала й стискала в руці новий ключ — точну копію того, який Оксана віддала чоловікові.
— Де гроші, мерзотнице? — закричала свекруха. — Денис сказав, що ти отримала двісті тисяч. Чому приховала від мене?
Оксана відступила на крок і притиснула долоню до грудей. Серце калатало так сильно, що заглушало все довкола.
— Як ви зайшли? Звідки у вас цей ключ?
— Син дав. І правильно зробив. Це ти його дуриш і ховаєш те, що має належати сім’ї.
Лариса Павлівна ступила вперед, схопила невістку за плече й різко струснула.
— Я виростила Дениса сама, а ти налаштовуєш його проти матері. Відповідай, куди перевела гроші?
Оксана вирвалася й притулилася спиною до стіни. Перед нею стояла вже не скривджена літня жінка, яка скаржилася на зламаний холодильник, а людина, що прийшла в чужий дім із ключем і впевненістю, що має право взяти бажане силою…
