Лариса Павлівна не стала чекати відповіді. Вона вдерлася до спальні, розчахнула шафу й почала висувати шухляди. Одяг полетів на підлогу: футболки, джинси, білизна, складені домашні речі. Свекруха квапливо перебирала їх, зазирала під стоси й роздратовано відкидала все, що не було схоже на конверт чи банківські документи.
— Де сховала? — повторювала вона. — У шафі? Під білизною? У коробці?
Оксана схопила телефон із тумбочки й набрала Дениса. Гудки йшли довго, потім дзвінок обірвався. Вона подзвонила ще раз — без відповіді. Лариса Павлівна тим часом перекинула стілець, зазирнула під ліжко й почала нишпорити по верхніх полицях.
— Негайно припиніть! — голос Оксани зірвався. — Ви не маєте права чіпати мої речі.
— Я маю право знати, куди поділися сімейні гроші. Ти мого сина обікрала і ще смієш командувати!
Оксана знову набрала Дениса, але він не відповідав. Тоді вона знайшла номер його керівника, Віктора Андрійовича, якого робітники називали Андрійовичем, і ввімкнула гучний зв’язок.
— Оксана? Що сталося? — здивувався чоловік.
— Денис поруч із вами? Терміново покличте його, будь ласка.
На тлі почулися кроки й голоси. За кілька секунд Денис роздратовано спитав:
— Оксано, я на об’єкті. Що там?
— Твоя мати в квартирі. Вона відчинила двері новим ключем, накинулася на мене й перевертає шафи. Ти дав їй копію?
У слухавці запала довга пауза.
— Вона попросила ненадовго, — нарешті промовив Денис. — Сказала, хоче забрати якісь старі речі, коли тебе не буде. Я не думав, що вона…
— Ти не думав? Я поміняла замок саме тому, що боялася її самовільного приходу. Ти знав про це й однаково віддав їй ключ.
Лариса Павлівна витягла ще одну шухляду й висипала її вміст на ліжко.
— Вона зараз усе трощить! — закричала Оксана. — Вона мене трусила, Денисе!
— Заспокойся. Мама, мабуть, просто вийшла з себе. Дай мені з нею поговорити.
— «Просто вийшла з себе»? Вона незаконно зайшла до квартири й шукає мої гроші.
Оксана спрямувала телефон у бік свекрухи.
— Мамо! — пролунав голос Дениса. — Годі! Що ти робиш?
Лариса Павлівна ніби не чула. Вона смикнула дверцята взуттєвої шафи й почала витягати коробки. Туфлі, кросівки й чоботи падали в коридор.
— Ти мені винна! — кричала вона. — Я на сина все життя поклала. Ці гроші не можуть належати лише тобі!
— Їх заробила я, — відповіла Оксана. — Відійдіть від шафи й ідіть геть.
Свекруха різко обернулася.
— Ти живеш коштом Дениса. Він тебе утримує, а ти вдаєш із себе господиню.
— Я працюю в лікарні й утримую себе не менше, ніж він.
— Медсестра! — зневажливо пирхнула Лариса Павлівна. — Отримуєш копійки, а тепер вчепилася в випадкову виплату.
Вона кинулася до курток у передпокої й почала вивертати кишені. Оксана спробувала відтягти її, але свекруха штовхнула так сильно, що вона спіткнулася й ударилася коліном об край тумби.
— Ідіть геть! — крикнула Оксана, підводячись. — Інакше я викличу поліцію.
— Викликай. Я розповім, як ти сина від матері відвертаєш і ховаєш спільні гроші.
Із телефона долинав стривожений голос Дениса:
— Мамо, зупинися! Оксано, що відбувається? Я зараз приїду.
— Не приїжджай, — видихнула вона. — Ти сам впустив її сюди, хоча знав, чого я боюся. Ти зрадив мене.
Вона завершила дзвінок і поклала телефон на диван, щоб руки перестали тремтіти. Лариса Павлівна вже дісталася кухні. Вона відчиняла шафки, витягала каструлі, банки й пакети з крупами. Металеві кришки з гуркотом котилися по підлозі, вміст однієї коробки розсипався біля столу.
Оксана стояла у дверях і не впізнавала власний дім. Ще вранці тут усе було на своїх місцях; тепер квартира виглядала так, ніби в ній ішов безглуздий і лютий обшук.
— Грошей тут немає, — сказала вона, намагаючись говорити рівно. — Навіть якщо ви перевернете кожну шафу, нічого не знайдете.
— Значить, десь сховала. У банку? У своєї матері? На іншому рахунку?
Оксана здригнулася: свекруха майже вгадала. Але відповідати не стала.
— Це не ваша справа.
— Моя! Держава дала вам виплату не для того, щоб ти одна жиру вала. Ти зобов’язана допомагати сім’ї.
Лариса Павлівна повернулася до спальні й обома руками потягла матрац. Подушки звалилися на підлогу, простирадло збилося грудкою.
— Під матрацом усі ховають. Я знаю.
— Там нічого немає. Зупиніться!
Оксана схопила її за лікоть, але свекруха вирвалася й підняла край матраца ще вище. У цю мить із передпокою долинув скрип. Вхідні двері, які Лариса Павлівна в люті не зачинила до кінця, повільно відчинилися…
