Тамара Миколаївна вислухала доньку й якийсь час мовчала.
— Зараз Лариса Павлівна постарається остаточно переконати Дениса, що в усьому винна ти, — сказала вона. — Не бігай за ним і не виправдовуйся. Працюй, відпочивай і бережи себе. Якщо він здатен почути тебе, то повернеться сам.
— Я його люблю, мамо.
— Я знаю. Але любов існує між двома людьми. А він поки що йде назустріч не тобі.
Оксана лягла на диван лише під ранок. Сон був тривожний і короткий. Її розбудив дзвінок у двері. За вічком стояла незнайома жінка років п’ятдесяти з текою під пахвою.
— Хто ви?
— Віра Олексіївна, працівниця соціальної служби. Я прийшла за зверненням Лариси Павлівни Коваль.
Оксана прочинила двері на ланцюжку.
— З якого приводу?
— Вона стверджує, що син і невістка відмовляються допомагати їй матеріально, хоча мають таку можливість. Мені потрібно уточнити обставини.
Оксана кілька секунд дивилася на жінку, не вірячи почутому, потім усе ж впустила її. Віра Олексіївна сіла на край дивана, розклала папери й почала ставити запитання.
— Ви справді отримали велику разову виплату — двісті тисяч?
— Отримала. За свою роботу в лікарні.
— Лариса Павлівна просила допомогти їй придбати холодильник?
— Просила. Ми пояснили, що плануємо ремонт і не можемо віддати їй ці гроші.
— Тобто в допомозі ви відмовили.
— Ми не зобов’язані купувати їй техніку лише тому, що в нас з’явилася премія. У неї є пенсія, власне житло й можливість підібрати посильний варіант.
Працівниця зробила запис.
— У деяких випадках непрацездатний батько чи мати може звернутися до суду й вимагати утримання від повнолітньої дитини, якщо доведе реальну нужденність.
— Але вона не потребує утримання. Її пенсія становить двадцять п’ять тисяч, обов’язкові витрати — близько п’яти. Вона не залишається без їжі чи ліків.
— Це оцінюватиме суд, якщо до нього дійде. Моє завдання — зафіксувати позиції сторін і запропонувати домовитися без конфлікту.
— А ви перевіряли її доходи й витрати?
— Без відповідних підстав я не можу запитувати банківські відомості. Я передам, що ви не вважаєте матеріальну допомогу необхідною.
Віра Олексіївна склала папери й підвелася.
— Раджу спокійно обговорити ситуацію з чоловіком. Судовий спір лише погіршить сімейний конфлікт.
Після її відходу Оксана залишилася сидіти на дивані. Свекруха не просто скаржилася сусідам — вона підключила соціальну службу й заговорила про суд. Оксана набрала Дениса, але він не відповів. Тоді вона написала, що його мати погрожує стягненням грошей. За десять хвилин надійшло коротке повідомлення: він нічого не знав і поговорить із нею.
Тамара Миколаївна, почувши про візит, не здивувалася.
— Це тиск. Найімовірніше, вона не збирається судитися, а хоче, щоб ти злякалася й сама запропонувала гроші.
— А якщо все-таки подасть?
— Тоді доведеться довести нужденність. У неї є житло й регулярний дохід. Не дозволяй одній розмові з працівницею служби перетворити погрозу на вже програну справу.
— Я так втомилася, що готова віддати їй холодильник, аби все припинилося.
— Не припиниться. Після холодильника з’являться лікування, ремонт, нова техніка. Ти поступишся не проханню, а способу домагатися свого.
Увечері зателефонував Денис.
— Я поговорив із мамою. Вона каже, що суду не буде, якщо ви зможете домовитися.
— Про що саме?
— Якщо допоможемо з холодильником, вона відкличе скаргу й забуде про все інше.
— Ти щойно описав шантаж.
— Це компроміс, Оксано.
— Ні. Компроміс не починається словами: «Дайте гроші, інакше підемо до суду».
— Вона літня, сама й справді потребує підтримки. А ти відмовляєш із принципу.
— Отже, на твою думку, я просто жадібна?
— Так, зараз це саме так і виглядає.
Оксана відчула, як усередині ніби обірвалася остання натягнута нитка.
— Добре. Вважай мене жадібною, безсердечною, якою завгодно. Але я не платитиму за те, щоб твоя мати перестала нам погрожувати. Живи з нею, якщо її вимоги для тебе важливіші за наш шлюб.
Вона завершила дзвінок і вимкнула телефон. За годину у двері знову подзвонили. Цього разу на порозі стояла Тамара Миколаївна. Оксана мовчки обійняла її й уперше за весь день дозволила собі розплакатися.
Коли донька заспокоїлася, мати сказала:
— Завтра поїдемо до Лариси Павлівни й поговоримо напряму. Без Дениса й без її нескінченних переказів. Вона має почути, що залякати тебе не вийде.
Оксана не хотіла бачити свекруху, але розуміла: відступ тепер сприймуть як згоду платити. Наступного дня вони разом вирушили до Лариси Павлівни, і зворотної дороги в цієї розмови вже не було…
