Життя без прикрасТамара Миколаївна вислухала доньку й якийсь час мовчала.
— Зараз Лариса Павлівна постарається остаточно переконати Дениса, що в усьому винна ти, — сказала вона. — Не бігай за ним і не виправдовуйся. Працюй, відпочивай і бережи себе. Якщо він здатен почути тебе, то повернеться сам.
— Я його люблю, мамо.
— Я знаю. Але любов існує між двома людьми. А він поки що йде назустріч не тобі.
Оксана лягла на диван лише під ранок. Сон був тривожний і короткий. Її розбудив дзвінок у двері. За вічком стояла незнайома жінка років п’ятдесяти з текою під пахвою.
— Хто ви?
— Віра Олексіївна, працівниця соціальної служби. Я прийшла за зверненням Лариси Павлівни Коваль.
Оксана прочинила двері на ланцюжку.
— З якого приводу?
— Вона стверджує, що син і невістка відмовляються допомагати їй матеріально, хоча мають таку можливість. Мені потрібно уточнити обставини.
Оксана кілька секунд дивилася на жінку, не вірячи почутому, потім усе ж впустила її. Віра Олексіївна сіла на край дивана, розклала папери й почала ставити запитання.
— Ви справді отримали велику разову виплату — двісті тисяч?
— Отримала. За свою роботу в лікарні.
— Лариса Павлівна просила допомогти їй придбати холодильник?
— Просила. Ми пояснили, що плануємо ремонт і не можемо віддати їй ці гроші.
— Тобто в допомозі ви відмовили.
— Ми не зобов’язані купувати їй техніку лише тому, що в нас з’явилася премія. У неї є пенсія, власне житло й можливість підібрати посильний варіант.
Працівниця зробила запис.
— У деяких випадках непрацездатний батько чи мати може звернутися до суду й вимагати утримання від повнолітньої дитини, якщо доведе реальну нужденність.
— Але вона не потребує утримання. Її пенсія становить двадцять п’ять тисяч, обов’язкові витрати — близько п’яти. Вона не залишається без їжі чи ліків.
— Це оцінюватиме суд, якщо до нього дійде. Моє завдання — зафіксувати позиції сторін і запропонувати домовитися без конфлікту.
— А ви перевіряли її доходи й витрати?
— Без відповідних підстав я не можу запитувати банківські відомості. Я передам, що ви не вважаєте матеріальну допомогу необхідною.
Віра Олексіївна склала папери й підвелася.
— Раджу спокійно обговорити ситуацію з чоловіком. Судовий спір лише погіршить сімейний конфлікт.
Після її відходу Оксана залишилася сидіти на дивані. Свекруха не просто скаржилася сусідам — вона підключила соціальну службу й заговорила про суд. Оксана набрала Дениса, але він не відповів. Тоді вона написала, що його мати погрожує стягненням грошей. За десять хвилин надійшло коротке повідомлення: він нічого не знав і поговорить із нею.
Тамара Миколаївна, почувши про візит, не здивувалася.
— Це тиск. Найімовірніше, вона не збирається судитися, а хоче, щоб ти злякалася й сама запропонувала гроші.
— А якщо все-таки подасть?
— Тоді доведеться довести нужденність. У неї є житло й регулярний дохід. Не дозволяй одній розмові з працівницею служби перетворити погрозу на вже програну справу.
— Я так втомилася, що готова віддати їй холодильник, аби все припинилося.
— Не припиниться. Після холодильника з’являться лікування, ремонт, нова техніка. Ти поступишся не проханню, а способу домагатися свого.
Увечері зателефонував Денис.
— Я поговорив із мамою. Вона каже, що суду не буде, якщо ви зможете домовитися.
— Про що саме?
— Якщо допоможемо з холодильником, вона відкличе скаргу й забуде про все інше.
— Ти щойно описав шантаж.
— Це компроміс, Оксано.
— Ні. Компроміс не починається словами: «Дайте гроші, інакше підемо до суду».
— Вона літня, сама й справді потребує підтримки. А ти відмовляєш із принципу.
— Отже, на твою думку, я просто жадібна?
— Так, зараз це саме так і виглядає.
Оксана відчула, як усередині ніби обірвалася остання натягнута нитка.
— Добре. Вважай мене жадібною, безсердечною, якою завгодно. Але я не платитиму за те, щоб твоя мати перестала нам погрожувати. Живи з нею, якщо її вимоги для тебе важливіші за наш шлюб.
Вона завершила дзвінок і вимкнула телефон. За годину у двері знову подзвонили. Цього разу на порозі стояла Тамара Миколаївна. Оксана мовчки обійняла її й уперше за весь день дозволила собі розплакатися.
Коли донька заспокоїлася, мати сказала:
— Завтра поїдемо до Лариси Павлівни й поговоримо напряму. Без Дениса й без її нескінченних переказів. Вона має почути, що залякати тебе не вийде.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.