Він увійшов похмурий і відразу спитав, чи задоволена Оксана тим, що виставила його матір. Вона нагадала: Лариса Павлівна обіцяла залишитися на три дні, прожила тиждень і весь цей час брехала про ремонт труби.
— Може, вона неправильно зрозуміла робітників, — роздратовано відповів Денис.
— Робітників не було. Вона вигадала привід, щоб оселитися тут.
— Годі звинувачувати її в усьому. Вона моя мати й має право розраховувати на допомогу.
— На допомогу — так. На обман, тиск і вторгнення в нашу спальню — ні.
Денис підвищив голос, назвав дружину холодною й розважливою, потім знову пішов, грюкнувши дверима так, що задрижало скло в шафці. Оксана лягла на диван і згорнулася, притиснувши коліна до грудей. Плакати не виходило — всередині була лише важка порожнеча.
Тамара Миколаївна зателефонувала сама. Почувши голос доньки, вона приїхала й залишилася ночувати. Вони лежали поруч, як багато років тому, коли Оксані снилися дитячі кошмари. Мати гладила її по волоссю й повторювала, що одного дня Денис побачить правду, якщо Лариса Павлівна переступить останню межу.
Уранці чоловік повернувся й мовчки привітався з тещею. Після її відходу в квартирі запанувало напружене перемир’я. Денис рано йшов, пізно повертався, Оксана працювала за своїм графіком. Вони обмінювалися лише необхідними фразами про їжу, зміни й побутові справи.
Лариса Павлівна не дзвонила тиждень, потім другий. Спершу Оксана вирішила, що та нарешті відступила, однак надто довгий спокій почав тривожити. Денис дедалі частіше затримувався на об’єкті, пояснюючи це терміновою роботою. Оксана не сперечалася: самотність здавалася легшою за крижане мовчання вдвох.
Одного вечора їй зателефонувала незнайома жінка.
— Мене звати Ніна Сергіївна, я сусідка Лариси Павлівни Коваль, — відрекомендувалася вона. — Ви її невістка?
— Так. Щось сталося?
— Нічого термінового. Просто подумала, що ви маєте знати. Вона всьому двору розповідає, ніби син із дружиною покинули її без допомоги. Каже, ви отримали двісті тисяч і не дали їй ані копійки, хоча вона ледве зводить кінці з кінцями.
Оксана заплющила очі.
— Дякую, що попередили.
— Уже весь під’їзд обговорює. Вас називають жадібними, а її жаліють. Мені стало ніяково це слухати, от і вирішила зателефонувати.
Після розмови Оксана довго стояла біля стіни з телефоном у руці. Свекруха перестала домагатися грошей наодинці й перейшла до публічного тиску. Увечері вона все розповіла Денисові.
— І що ти хочеш від мене? — спитав він, не підводячи очей від тарілки.
— Щоб ти поговорив із нею й зажадав припинити брехню.
— А якщо вона не вважає це брехнею? Ми справді їй не допомогли.
Оксана повільно відклала виделку.
— Ти справді думаєш, що ми її покинули?
— Я думаю, що син має підтримувати матір.
— Підтримувати — не означає віддавати гроші на вимогу.
— Для тебе все вимірюється правилами й межами. А вона самотня жінка.
— Вона не самотня. У неї є подруги, сусіди і ти. Але їй потрібна не турбота, а доступ до моєї премії.
Денис різко підвівся.
— Я втомився від цього. Мама потребує допомоги, а ти думаєш тільки про себе.
— Я думаю про нашу сім’ю.
— Вона теж сім’я.
— Для нашого шлюбу сім’я — це ти і я. Вона твоя мати, але не третій учасник усіх наших рішень.
Денис довго дивився на дружину. Потім тихо промовив:
— Напевно, нам варто пожити окремо. Охолонути й зрозуміти, чого ми взагалі хочемо.
У Оксани всередині все обірвалося.
— Ти говориш про розлучення?
— Я говорю про паузу. Поживу в мами, а потім вирішимо.
Він узяв куртку й пішов. Оксана сіла просто на кухонну підлогу, обійняла коліна й довго дивилася в одну точку. Зателефонувавши матері, вона змогла вимовити лише кілька слів: Денис вирішив піти до Лариси Павлівни, а її страх, який ще недавно здавався перебільшенням, почав справджуватися…
