— Дідусю, здається, клює.
— Не смикайся так, причаїся, — пошепки наставляв Віктор. — У нашій справі головне — витримка. Зараз вона глибше заковтне, тоді й тягни.
Поплавок різко пірнув під воду.
Адам спритно підсік. Тонке вудилище зігнулося дугою, і невеликий сріблястий окунець весело вискочив із води, розбризкуючи на всі боки блискучі краплі.
— Я впіймав, дідусю, я впіймав!
— Ну от, а ти хвилювався, — усміхнувся Віктор, допомагаючи онукові обережно зняти рибину з гачка, поки та не поколола пальці. — Чудовий смугастик. Давай відпускай назад до мами.
Він помовчав, дивлячись на воду, і раптом спитав:
— А ти взагалі знаєш, скільки я за все своє свідоме життя риби з води витягнув?
Адам округлив очі, точнісінько як Каміла в дитинстві.
— Скільки?
— Рівно тисячу двісті сорок вісім штук, дорогенький мій, — підморгнув йому Віктор. — Твій сьогоднішній окунець якраз закрив цю почесну статистику.
