Лариса кивнула й сховала диктофон за пазуху.
«Давно чекав, що хтось до нього добереться», — сказав Кравець без подиву. Для старого промисловика начальник району був не всесильним господарем, а зарозумілим хижаком, якому колись неминуче трапиться сильніший противник.
«З прокуратури?»
«Слідча з обласного центру. Лариса Савченко».
Іній на окулярах розтанув, і вона змогла роздивитися співрозмовника ясніше. «Давно ви живете в цьому лісі, Василю Савелійовичу?»
«Сорок років. Із листопада до березня майже завжди тут. Люди Гончаренка сюди не заходять. Ковальчук одного разу вирішив заборонити мені ставити капкани на їхній ділянці. Я вистрілив у сніг йому під ноги — більше не приходив. Вони сміливі тільки поруч із беззбройними».
Тепло повертало Ларисі швидкість думки. Вона подалася вперед. «Три тижні тому до управління принесли жовтий конверт без марки. У ньому був список вісьмох загиблих робітників, останнім — Микола Романенко. Хто міг скласти цей список? У селищі всі відмовляються говорити».
Кравець якийсь час дивився на розпечений бік печі. Він не боявся Гончаренка, але звик перевіряти людину, перш ніж довірити їй чужу таємницю. Нарешті старий розчавив недопалок.
«Олена писала, вдова Миколи. Більше нікому. Вона грамотна, раніше в конторі з цифрами працювала. Після смерті чоловіка зрозуміла, що місцевим нести папери не можна. Потай доїхала до великого міста й кинула листа сама, поки Ковальчук не довідався».
Тепер поведінка вдови біля дверей стала зрозумілою. Вона не відкидала допомоги — вона знала, що приїзд обласної слідчої вже помітили і що будь-яка розмова поставить під загрозу сина. Власний лист налякав її, коли набув вигляду живої людини на порозі.
«Ви сказали, Миколу вбили», — виокремила Лариса. «В офіційному матеріалі зазначено, що на нього впало дерево».
Кравець невесело всміхнувся. «Дерево не лишає в потилиці сліду від залізного прута. Микола був допитливий, умів рахувати. Його поставили на дальню ділянку, яку місцеві називають мертвою. За паперами там санітарні роботи, а насправді ліс валять цілодобово».
Лариса згадала чотири машини, навантажувачі й приховані номери. «Він зрозумів обсяги?»
«Не тільки зрозумів. Записував. Знав, що Гончаренко відправляє деревину за кордон і отримує готівку. Хотів дістатися обласного центру. Ковальчук дізнався, наздогнав його в лісі. Забили, потім поклали під стовбур, щоб оформити виробничу смерть».
У зимівнику повисла мовчанка. На годиннику було п’ята ранку. За кілька годин люди майора повернуться на зимник по тіло й побачать порожній сніг. Тоді почнеться пошук.
Кравець це розумів так само ясно, як Лариса. Слід від її чобіт ішов із дороги в ліс і на чистому насті читався без зусиль. Якщо переслідувачі візьмуть снігоходи, вони швидко дійдуть до старої колії, а потім виявлять, куди вона привела. Зимівник перестав бути сховком тієї миті, коли Савченко переступила поріг.
Старий не дорікнув їй і не запропонував перечекати. Він лише подивився на вікно, за яким ніч починала ледь помітно сіріти, і подумки прикинув час. Ця стриманість переконала Ларису більше за будь-які обіцянки. Кравець уже вирішив допомагати, хоч розумів, що тим самим стає мішенню для людей Гончаренка.
Савченко знову перевірила логіку доказів. Голос майора пов’язував його із замахом і незаконним вивезенням, свідчення старого могли підтвердити вбивство Миколи. Але захист легко назве запис провокацією, а розповідь Кравця — особистою ворожнечею. Потрібна була річ, що виникла до її приїзду й містила перевірювані цифри, дати або номери.
«Свідчення важливі, але їх недостатньо», — сказала Лариса. Голос знову набув протокольної сухості. «Запис доводить замах на мене й містить зізнання. Щоб пов’язати вбивства з незаконною вирубкою, потрібні матеріальні документи. Медичний архів знищено, поліцейські справи вичищено».
Кравець підвівся. Замість відповіді він узяв із кутка металевий ломик, яким поправляв дрова, підійшов до печі й опустився біля однієї з широких дощок підлоги. Гострий кінець він вставив у темну щілину між дошками.
Старе дерево протяжно зарипіло й трохи піднялося. Під підлогою виявилася вузька ніша. Старий просунув туди руку, наче всі ці тижні чекав саме тієї миті, коли зможе відкрити схованку людині, що прийшла не від Гончаренка…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
