Додому Тамара прийшла розгубленою. Увечері Кирило запитав:
— Ну що, продаватимеш?
— Не знаю.
— Перша чесна відповідь за все літо, — хмикнув Кирило.
— Підтримав, дякую, — сказала Тамара.
— Я без жартів. У травні в тебе все було вирішено. Зараз хоч розмірковуєш.
Іра слухала, сидячи на сходах ґанку.
— А продамо — потім усе одно сюди приїжджати можна?
— Це як? Будинок же чужий буде.
Донька знизала плечима.
— Я про це й кажу.
У понеділок подружжя погодилося на ціну й запропонувало завдаток. Тамара попросила дати їй три дні.
Вечеряти того вечора діти влаштувалися надворі: Кирило розпалив невеликий мангал, Іра принесла магазинне морозиво. Андрій зайшов з інструментом, який треба було повернути, і майже випадково залишився за столом. Розмовляли невимушено, аж поки Кирило не звернувся до матері:
— Якщо будинок продамо, у вересні ще встигнемо тут побувати?
Усі притихли.
— Не знаю.
— Мені хотілося тут день народження відсвяткувати, — сказала Іра, дивлячись на матір.
— Ти ж терпіти цього місця не могла.
— Уже передумала.
— Швидко ти.
— Буває й так.
Андрій дивився у вогонь і в розмову не втручався. Коли діти пішли, Тамара запитала:
— Це ви навмисне ні слова не кажете?
— Навмисне.
— Навіщо?
— Скажу, що мені хочеться залишити вас тут, — і ви весь час звірятимете своє рішення зі мною. А звіряти треба із собою.
— Шляхетний вчинок.
— Не такий уже й шляхетний. Якщо через рік почую, що ви заради мене залишилися, мені від цього легше не буде.
Тамара розуміла, що він має рацію, і саме це змушувало сперечатися.
Коли Андрій пішов, вона сама вийшла до старої яблуні. Довго уявляла на веранді інший стіл, інші чашки, під деревом — чужих дітей. Родина могла бути хорошою, але чужою. Тепер Тамара відчувала не ревнощі до будинку, а відповідальність перед власною пам’яттю.
— Ви ж самі просили поквапитися, — здивувалася Юля.
— Тепер не прошу.
Усі три дні Тамара майже не спілкувалася з Андрієм. Злості на нього не було. Вона боялася іншого: побачить його — і доведеться обирати вже не лише долю будинку.
Переходячи з кімнати до кімнати, вона уявляла, що чекає на неї після продажу. Місто, гроші на рахунку, запас для дітей. І це село, куди вже немає навіщо їхати. А якщо не продавати — ремонт, опалення, трава, дах, зимові поїздки, десятки невеликих клопотів. За парканом Андрій. На ньому думки й збивалися.
Увечері третього дня вона прийшла до майстерні. Там пахло олією та деревним пилом; Андрій працював.
— Через вас будинок я залишати не хочу, — почала Тамара.
Він неквапом відклав інструмент.
— І правильно.
— Нічого правильного. Я серйозно кажу.
— Я теж.
— Якщо я залишуся, а ви через рік поїдете, я не хочу вважати, що помилилася.
— Отже, залишати його заради мене не треба.
— А продам і пошкодую?
— Це вже буде не через мене.
Тамара роздратовано видихнула.
— Ви завжди знаєте, як спокійно відповісти?
— Далеко не завжди. Я одного разу вже влаштував собі життя із самих «треба»: працювати, відповідати за все, виконувати плани. Потім не стало дружини, виросла донька. І виявилося, я навіть не знаю, чого мені хочеться. Вам такого не бажаю.
Вона прихилилася до столу.
— А тепер знаєте? Чого хочете?
Андрій подивився їй у вічі.
— Завтра вранці знати, що ви тут, за парканом. — Тамара завмерла, а він продовжив: — І післязавтра.
— Узимку теж?
— Не знаю. Красиво пообіцяти вам двадцять років спільного життя я не хочу. — Він наблизився, не торкнувшись її. — Не хочу, щоб ви поїхали лише тому, що ще навесні так вирішили. Але захочете поїхати — допоможу закрити будинок, речі завантажу.
Ось чого їй багато років бракувало: поруч могла бути людина, якій не потрібна була жертва на доказ почуття.
Наступного дня Тамара відмовила покупцям. Залишати будинок назавжди вона не обіцяла навіть собі.
— До весни з продажу знімаємо, — сказала вона Юлі.
Та здивувалася, але переконувати не стала. Кирило обійняв матір.
— Тоді Новий рік зустрічаємо тут? — запитала Іра.
— Не забігай наперед.



















Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Полегшення,Розумний вчинок,я би теж так зробила.Гроші як вітер,раз і нема.
Правильно сделала что дом оставила,Самой в радость и детям тоже.И Любовь пришла,когда ее не ждали.