— Ти це все продаси? Справді? — спитала донька.
— Я продаю будинок, Іро. Спогади залишаться.
— А одне від одного можна відокремити?
Тамара глянула на неї, але відповіді не знайшла.
Уранці біля хвіртки знову стояв Андрій, цього разу з маленькою коробкою інструментів.
— Насос у вас після зими повітря захоплює. Довго так попрацює — може згоріти.
— Дякую, ми впораємося самі.
— Звісно. — Він кивнув і опустив коробку на землю. — Я тоді тільки покажу, яким краном воду перекривати. Ніна Василівна про нього постійно забувала.
Тамару дратувало, як буденно він вимовляв материне ім’я. Річ була не в самому Андрієві: виходило, що останніми роками він знався на маминому господарстві краще за неї.
— Часто ви в неї бували?
Зміст запитання він зрозумів.
— За потреби. Узимку ж вона сама жила. То з дровами допомогти, то фельдшер тиск виміряє, а вона потім мені телефонує: нормальний, питає, чи ні? Знайшла теж лікаря.
— А мені чому не розповідала?
— Може, берегла вас від зайвих тривог.
Це зачепило Тамару найдужче. Вона подякувала йому сухим голосом; Андрій пішов.
Удень дістався Кирило. Викроїти вдалося чотири вихідні, зате з важкими меблями він обіцяв допомогти. Сусіда він помітив майже відразу — разом зі старим мотоциклом під навісом.
— «Іж» у вас? — гукнув він через паркан.
— Раніше був. Тепер від нього більше іржі та спогадів.
— А відновити вдасться?
— Вдатися може все. Тільки навіщо?
Надвечір Кирило вже знімав з Андрієм старий карбюратор. Тамара дивилася з вікна, знову відчуваючи роздратування. Причепитися було ні до чого; однак цей майже незнайомий чоловік надто невимушено почувався біля материнського дому.
Згодом, діставшись до нижньої шухляди буфета, вона знайшла маленький блокнот. Ближче до кінця мама записала: «Андрійко, насос. Спитати про дах до дощів». Під записом стояли телефон сусіда й дата — за три тижні до її смерті.
Наступного ранку Тамара прокинулася першою. Уже світало, а в будинку нічого не було чути: Іра ще спала, Кирило влаштувався на розкладному дивані в колишній дідовій кімнаті. Тамара взяла знахідку й вийшла з нею на ґанок.
Сам запис міг бути звичайною пам’яткою. Мама завжди занотовувала в блокноти все підряд: скільки коштує насіння, коли приймає лікар, телефон майстра, рецепт варення. Але, гортаючи сторінки, Тамара раз у раз натрапляла на одне ім’я: «Андрійко — подивитися трубу», «Андрійко привезе вугілля», «Віддати Андрійкові гроші за бензин», «Не забути банку меду Андрійкові».
Вона читала далі з незрозумілим почуттям. Ні ревнощами, ні образою це не було. Наче трапився щоденник незнайомої жінки, і незнайома жінка чомусь виявилася її матір’ю.
Близько восьмої Андрій пройшов до сараю з відром фарби.
— Можна вас спитати? — Тамара показала блокнот, коли він зупинився. — Чому мама весь час просила саме вас?
— Сама ж жила.
— Але не тільки ви були її сусідом.
— Не тільки.
— Чому ж ви?
Він поставив відро на землю.
— Купив я будинок, а вона першою знайомитися прийшла. З капустяним пирогом. І заявила, що паркан у нас неправильний: зависокий. Вирішив, жартує. Через тиждень уже попросила шафу переставити. — Він усміхнувся. — А далі само собою склалося.
— Ви товаришували?
— Мабуть.
Тамара вдивилася йому у вічі.
— А чогось іншого між вами не було?
Андрій лише трохи підняв брови, без образи.
— Ні. Ви маєте право спитати. — Помовчавши, він повів далі: — Вашого батька вона дуже любила. Його вже п’ятнадцять років не було, а говорила так, ніби він до райцентру відлучився, ось-ось додому приїде. Зі мною простіше: знадобилося кран прикрутити — можна покликати.
— Я не хотіла… не це мала на увазі, — сказала Тамара, соромлячись свого запитання.
— Ви намагаєтеся розібратися, звідки сторонній чоловік знає, куди ваша мама ховала запасні ключі. Я б теж захотів розібратися.
Від його спокою стало трохи легше.



















Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Полегшення,Розумний вчинок,я би теж так зробила.Гроші як вітер,раз і нема.
Правильно сделала что дом оставила,Самой в радость и детям тоже.И Любовь пришла,когда ее не ждали.