Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Вона приїхала продати будинок своїй матері...

Частина 2 з 11

— Ти це все продаси? Справді? — спитала донька.

— Я продаю будинок, Іро. Спогади залишаться.

— А одне від одного можна відокремити?

Тамара глянула на неї, але відповіді не знайшла.

Уранці біля хвіртки знову стояв Андрій, цього разу з маленькою коробкою інструментів.

— Насос у вас після зими повітря захоплює. Довго так попрацює — може згоріти.

— Дякую, ми впораємося самі.

— Звісно. — Він кивнув і опустив коробку на землю. — Я тоді тільки покажу, яким краном воду перекривати. Ніна Василівна про нього постійно забувала.

Тамару дратувало, як буденно він вимовляв материне ім’я. Річ була не в самому Андрієві: виходило, що останніми роками він знався на маминому господарстві краще за неї.

— Часто ви в неї бували?

Зміст запитання він зрозумів.

— За потреби. Узимку ж вона сама жила. То з дровами допомогти, то фельдшер тиск виміряє, а вона потім мені телефонує: нормальний, питає, чи ні? Знайшла теж лікаря.

— А мені чому не розповідала?

— Може, берегла вас від зайвих тривог.

Це зачепило Тамару найдужче. Вона подякувала йому сухим голосом; Андрій пішов.

Удень дістався Кирило. Викроїти вдалося чотири вихідні, зате з важкими меблями він обіцяв допомогти. Сусіда він помітив майже відразу — разом зі старим мотоциклом під навісом.

— «Іж» у вас? — гукнув він через паркан.

— Раніше був. Тепер від нього більше іржі та спогадів.

— А відновити вдасться?

— Вдатися може все. Тільки навіщо?

Надвечір Кирило вже знімав з Андрієм старий карбюратор. Тамара дивилася з вікна, знову відчуваючи роздратування. Причепитися було ні до чого; однак цей майже незнайомий чоловік надто невимушено почувався біля материнського дому.

Згодом, діставшись до нижньої шухляди буфета, вона знайшла маленький блокнот. Ближче до кінця мама записала: «Андрійко, насос. Спитати про дах до дощів». Під записом стояли телефон сусіда й дата — за три тижні до її смерті.

Наступного ранку Тамара прокинулася першою. Уже світало, а в будинку нічого не було чути: Іра ще спала, Кирило влаштувався на розкладному дивані в колишній дідовій кімнаті. Тамара взяла знахідку й вийшла з нею на ґанок.

Сам запис міг бути звичайною пам’яткою. Мама завжди занотовувала в блокноти все підряд: скільки коштує насіння, коли приймає лікар, телефон майстра, рецепт варення. Але, гортаючи сторінки, Тамара раз у раз натрапляла на одне ім’я: «Андрійко — подивитися трубу», «Андрійко привезе вугілля», «Віддати Андрійкові гроші за бензин», «Не забути банку меду Андрійкові».

Вона читала далі з незрозумілим почуттям. Ні ревнощами, ні образою це не було. Наче трапився щоденник незнайомої жінки, і незнайома жінка чомусь виявилася її матір’ю.

Близько восьмої Андрій пройшов до сараю з відром фарби.

— Можна вас спитати? — Тамара показала блокнот, коли він зупинився. — Чому мама весь час просила саме вас?

— Сама ж жила.

— Але не тільки ви були її сусідом.

— Не тільки.

— Чому ж ви?

Він поставив відро на землю.

— Купив я будинок, а вона першою знайомитися прийшла. З капустяним пирогом. І заявила, що паркан у нас неправильний: зависокий. Вирішив, жартує. Через тиждень уже попросила шафу переставити. — Він усміхнувся. — А далі само собою склалося.

— Ви товаришували?

— Мабуть.

Тамара вдивилася йому у вічі.

— А чогось іншого між вами не було?

Андрій лише трохи підняв брови, без образи.

— Ні. Ви маєте право спитати. — Помовчавши, він повів далі: — Вашого батька вона дуже любила. Його вже п’ятнадцять років не було, а говорила так, ніби він до райцентру відлучився, ось-ось додому приїде. Зі мною простіше: знадобилося кран прикрутити — можна покликати.

— Я не хотіла… не це мала на увазі, — сказала Тамара, соромлячись свого запитання.

— Ви намагаєтеся розібратися, звідки сторонній чоловік знає, куди ваша мама ховала запасні ключі. Я б теж захотів розібратися.

Від його спокою стало трохи легше.

Він розповів про себе. Чотири роки тому перебрався сюди з райцентру. Там був майстром на деревообробному підприємстві, а коли цех закрився, жив з окремих замовлень. Цей будинок трапився майже випадково: недорогий, сарай великий, саме під майстерню. Вісім років тому померла дружина. Донька з родиною жила в іншому регіоні; телефонувала нечасто, але незмінно…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

2

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Марта ПетрівнаУкраїна

Полегшення,Розумний вчинок,я би теж так зробила.Гроші як вітер,раз і нема.

ЛюбовьФінляндія

Правильно сделала что дом оставила,Самой в радость и детям тоже.И Любовь пришла,когда ее не ждали.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Сім'я»

Усі історії рубрики