Грім вилетів з-за низьких гілок, ударив Богдана в груди й збив із ніг. Щелепи вівчарки зімкнулися на його зап’ястку раніше, ніж той устиг спрямувати гвинтівку. За мить поруч опинилася Ярина. Вона притиснула чоловіка до землі й одним точним ударом позбавила його свідомості.
Ще двох було знешкоджено, а біля машин ніхто нічого не почув. Олег чекав три хвилини, потім знову глянув на годинник і викликав підлеглих по рації.
— Богдане, доповідай обстановку.
У відповідь пролунала тиша.
— Тарасе, відповідай.
Рація мовчала.
— Кругова оборона! — наказав Олег людям, що лишилися. — Противник у лісі. Тримайтеся біля вантажу.
Троє бійців притислися до позашляховика й спрямували гвинтівки на край заростей.
— Хто б ти не був, виходь із піднятими руками! — гукнув Олег. — Ми озброєні!
Ярина з’явилася між деревами. Її руки були вільно опущені, зброї чоловіки не бачили. Вона вийшла неквапливо, ніби не помічала чотирьох стволів, спрямованих на неї. Олег примружився, не знімаючи жінку з прицілу.
— Там усього одна жінка, — недовірливо мовив хтось із його людей.
— Я прийшла сама, — спокійно відповіла Ярина. — Але маю пропозицію.
— Кидай зброю й лягай на землю, — зажадав Олег. — Тоді, можливо, залишишся живою.
— Моя пропозиція адресована вам. Складіть гвинтівки й не змушуйте мене продовжувати.
Олег коротко розсміявся, хоча напруження вже проступило в його погляді. Спокій незнайомки непокоїв його сильніше, ніж відкрита погроза.
— Вогонь, — кинув він своїм людям…
