На дачу вони приїхали ближче до вечора. Богдан смажив м’ясо, Тарас нарізав овочі, Оксана розкладала їжу, яку привезла сама. Сергій порався з вугіллям.
Ніхто не сидів в очікуванні, поки Наталія всіх обслужить. Галина Іванівна зустріла невістку стримано, але без звичних розпоряджень. За столом Василь Петрович підняв склянку з морсом.
«Пропоную сьогодні інше правило, — сказав він. — Хто прийшов, той допомагає». «Нарешті розумна думка», — відповіла Наталія.
Андрій подивився на неї. У його погляді не було колишнього самовдоволення. Він узяв порожнє блюдо й пішов до мангала по м’ясо, не чекаючи, що дружина зробить це за нього…
Наталія не вважала конфлікт вичерпаним. Вона не збиралася перетворювати кілька тижнів нормальної поведінки на доказ повної зміни. Сімейний рахунок залишався закритим для Андрія.
Витрати вони й далі ділили. Родичі більше не приїжджали без прямого запрошення господині квартири. Андрієві довелося звикнути, що довіра не повертається після однієї фрази й не видається авансом разом зі свідоцтвом про шлюб.
Але головне він засвоїв. Того спекотного серпневого вечора він хотів публічно показати, хто в домі головний. Однак обрав для цього жінку, яка оплачувала його комфорт, готувала для його родини й довго дозволяла йому зберігати обличчя.
Він сприйняв її витримку за слабкість. Наталія лише один раз перестала прикривати чоловіка. І за столом одразу стало видно, хто насправді годував гостей, утримував дім і ухвалював рішення.
Після цього Андрій більше не виголошував гучних правил про те, хто має право сідати за стіл. Він надто добре запам’ятав, кому першому довелося б підвестися.
