Життя без прикрасІз кабінету начальника коридором довго котився грізний голос Віктора Андрійовича. Він перелічував порушення й вимагав відповідей, яких Сидоренко дати не міг. У якийсь момент генерал ледь стримався, щоб не вдарити зарозумілого хабарника, однак зумів опанувати лють.
Колишня пихатість Олега Борисовича зникла. Він мав жалюгідний вигляд і був готовий принижуватися, аби тільки зберегти прибуткову посаду. Але жодні благання вже не допомогли: того ж дня Кравченко домігся, щоб Сидоренка позбавили посади й звання.
Повернувшись до автомобіля, генерал ніби скинув важкий тягар. Він запропонував Миколі пообідати в нього вдома, а дорогою обережно попросив дозволу купити йому пристойний одяг. Помітивши збентеження хлопця, Віктор Андрійович сказав, що вважає це своїм обов’язком і згодом той зможе повернути гроші з першого заробітку.
Микола відмовився від дорогого костюма й аксесуарів. У магазині він погодився взяти лише прості джинси та сорочку. Навіть такий скромний одяг цілком змінив його: під безформним лахміттям ховалася міцна, тренована постать. Генерал задоволено всміхнувся й повіз Миколу до перукарні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.