Життя без прикрасЙого влаштували до місцевого притулку, однак на той час Микола вже звик ховатися від бід. Усього за тиждень уночі він відчинив вікно й утік. Ніхто з працівників не знав про підвал, тож хлопець повернувся туди й знову вмостився на старому матраці.
Після кількох голодних днів стало ясно, що без заробітку йому не вижити. Красти Микола не хотів і вирушив на ринок. Він розвантажував товар одразу для кількох торговців, отримуючи за важку працю мізерні гроші. Господарі розуміли, що безпритульний підліток погодиться на будь-яку платню, і без сорому цим користувалися.
Грошей ледь вистачало на найпростішу їжу. Одяг доводилося підбирати біля сміттєвих баків і носити доти, доки він остаточно не розлазився. Але фотографії батька у формі та його розповідей про десантну службу Микола не забував. Досягнувши призовного віку, він вирішив піти його слідами й сподівався в такий спосіб вибратися з безпросвітної нужди.
Коли юнак замовк, Віктор Андрійович якийсь час сидів нерухомо. Син людини, яка винесла його з-під вогню, ріс без допомоги, ночував у підвалі й одягався в знайдені речі. Генерал був приголомшений почутим. Він звелів Миколі чекати в машині, назвав його синку й пообіцяв скоро повернутися.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.