— Ні.
— Тоді чому я дізнаюся про це із сейфа?
Вона заплющила очі. На секунду здалося, що вона впаде. Але Марія випросталася, підняла з підлоги сумку, поставила її на крісло і лише потім відповіла:
— Бо мені сказали, що якщо ти дізнаєшся, мене виженуть. А його залишать без операції.
Саїд ступив до неї.
— Хто сказав?
Вона мовчала.
— Маріє.
Від його голосу багато дорослих чоловіків блідли. Вона теж зблідла, але не відступила.
— Твій керуючий. Віктор.
Це ім’я вдарило несподівано.
Віктор Власенко працював із Саїдом чотири роки. Був корисний, непомітний, акуратний. Саме він займався побутовими питаннями, перекладами, документами, персоналом, зустрічами. Саме він знайшов для Марії квартиру до весілля, допоміг оформити папери, пояснював їй правила дому. Саме він говорив Саїдові, що молода дружина надто сором’язлива, надто залежна від минулого, надто схильна до «бідних звичок».
Саїд примружився.
— Він знав?
— Він знав усе.
— А я ні?
Марія раптом розсміялася. Коротко, беззвучно, ніби щось зламалося всередині.
— Ти хоч раз питав мене про щось, окрім того, що я маю вдягнути і куди з тобою поїхати?
Він різко замовк.
Вона прикусила губу, ніби пошкодувала про сказане, але потім продовжила. Уже тихіше:
— Я намагалася сказати. У перший місяць. Пам’ятаєш, я прийшла до тебе в кабінет увечері? Ти розмовляв із партнерами. Я чекала під дверима. Потім Віктор вийшов і сказав, що не можна влаштовувати сцени, що в тебе важливий день. Сказав: «Розумна жінка не тягне в новий шлюб старі проблеми». А потім показав мені папери.
— Які папери?
Марія підійшла до столу, взяла один із аркушів тремтячою рукою.
— Він сказав, що шлюбний договір не дозволяє мені приводити в дім дитину від першого шлюбу без твого письмового дозволу. Що ти можеш розірвати шлюб, забрати все, що оплатив, і припинити лікування Артема. Я тоді… я була зовсім сама. Артем лежав у лікарні. Мама померла. Колишній чоловік зник. Я не знала мови, не знала законів, не знала, кому вірити.
Саїд дивився на неї, і всередині в нього поступово підіймалося щось важче за злість. Злість була простою. Вона мала напрям. А це почуття не мало форми. Воно розпирало груди, тиснуло на горло.
— Чому лікування оплачував Віктор?
— Він сказав, що через твій благодійний фонд можна зробити переказ непомітно, щоб не було розмов. Але потім щомісяця вимагав від мене гроші. Спочатку мої заощадження. Потім я почала продавати дещо з того, що мала до весілля. Потім… економила.
— Ти продавала мої подарунки?
