Оксана схопилася, перекинувши стілець.
«Я йду!» — крикнула вона й кинулася до дверей. Але Діма виявився швидшим. Він перегородив їй шлях, грюкнув дверима й провернув ключ у замку.
Ключ він поклав собі в кишеню штанів. «Куди поспішаєш, красуне?» — вишкірився він. «Веселощі тільки починаються!» Оксана метнулася до Андрія.
Вона впала перед ним на коліна, хапаючи його за руки. «Андрію! Рідненький! Що вони роблять? Захисти! Ти ж чоловік! Ти ж любиш мене! Ми ж сім’я!» Андрій сидів, опустивши голову. Його плечі тремтіли.
Він був жалюгідний. Він розумів, що відбувається, але тваринний страх перед цими двома вовками паралізував його волю. Якщо він зараз заступиться, його поб’ють, знищать, розтопчуть його авторитет.
А якщо промовчить? Стас підійшов до Андрія й нахилився до його вуха. «Не сци, братане! Ми акуратно. Ніхто не дізнається. А якщо рипнешся, ми всім розкажемо, як ти в штани наклав, коли ми в тебе гроші позичали. Увесь район сміятиметься!»
Андрій повільно забрав свої руки з рук Оксани. Він відштовхнув її.
Не сильно, але цього вистачило, щоб убити її душу. «Оксанко! — прошепотів він, дивлячись у стіну. — Ти це… Потерпи. Не ламайся. Вони ж мої друзі. Вони хороші хлопці. Просто випили. Ну, порозважаються — і все. Від нас не вбуде».
Оксана завмерла. Ці слова були страшніші за удар ножем. «Потерпи».
Її наречений, її захисник, продав її за хвилину спокою й п’яного угару. У цю мить бібліотекарка Оксана померла…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
