Життя без прикрасТе, що відбувалося далі, було пеклом. Стас і Діма потягли її на широке ліжко, застелене ведмежою шкурою. Оксана билася, мов пташка в сильці.
Вона кусалася, дряпалася, кричала так, що зі стелі сипалася штукатурка. Але їх було двоє — сильних, жорстоких чоловіків, загартованих тюрмою. Вони швидко зламали її опір ударом в обличчя.
А Андрій… Андрій сидів за столом за три метри від них. Він пив горілку з горла, давлячись слізьми. Він затуляв вуха руками, щоб не чути її криків.
«Андрію, допоможи! Андрію! Мамо!» Він увімкнув радіоприймач на повну гучність. Із динаміка лилася весела пісня про те, як люди зустрічаються, закохуються й одружуються. Під цю музику його наречену знищували.
Це тривало вічність. Коли вони закінчили, були задоволені. Для них це був просто акт влади, утвердження своєї переваги над чистенькими.
Оксана лежала на ліжку, дивлячись у стелю сухими очима. Сукня була наддерта й забруднена. На тілі наливалися синці.
Андрій підійшов до неї, хитаючись. Спробував накрити її піджаком. «Оксаночко, ну ти це! Прости!» — промимрив він.
Вона не відповіла. Вона навіть не кліпнула. Вранці вони повезли її додому.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.