Те, що відбувалося далі, було пеклом. Стас і Діма потягли її на широке ліжко, застелене ведмежою шкурою. Оксана билася, мов пташка в сильці.
Вона кусалася, дряпалася, кричала так, що зі стелі сипалася штукатурка. Але їх було двоє — сильних, жорстоких чоловіків, загартованих тюрмою. Вони швидко зламали її опір ударом в обличчя.
А Андрій… Андрій сидів за столом за три метри від них. Він пив горілку з горла, давлячись слізьми. Він затуляв вуха руками, щоб не чути її криків.
«Андрію, допоможи! Андрію! Мамо!» Він увімкнув радіоприймач на повну гучність. Із динаміка лилася весела пісня про те, як люди зустрічаються, закохуються й одружуються. Під цю музику його наречену знищували.
Це тривало вічність. Коли вони закінчили, були задоволені. Для них це був просто акт влади, утвердження своєї переваги над чистенькими.
Оксана лежала на ліжку, дивлячись у стелю сухими очима. Сукня була наддерта й забруднена. На тілі наливалися синці.
Андрій підійшов до неї, хитаючись. Спробував накрити її піджаком. «Оксаночко, ну ти це! Прости!» — промимрив він.
Вона не відповіла. Вона навіть не кліпнула. Вранці вони повезли її додому.
У машині Стас, сидячи на передньому сидінні, повернувся до неї й сказав жорстко, без усмішки. «Слухай сюди, сучко! Якщо хоч слово комусь писнеш, ми твого батька спалимо разом із хатою, а тебе пустимо по колу, але вже всім селом. Скажемо, що ти сама до нас чіплялася, п’яна була. Хто тобі повірить? Ми — свідки, а Андрій підтвердить. Так, Андрійку?» Андрій кивнув, дивлячись на дорогу. «От і розумниця. Весілля завтра. Щоб була гарна й весела. Усміхайся, тварюко. Тобі заміж виходити»…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
