Вечір перестав бути томним одразу. Жодних віршів і зірок. Почалася банальна пиятика.
Андрій пив швидко, ніби хотів заглушити якийсь внутрішній голос. Друзі підливали йому, а самі пили мало, лише пригублювали. Їхні очі, важкі, колючі, не відривалися від Оксани.
Вона сиділа на краєчку лави, зіщулившись у клубочок. «Андрію, може, поїдемо?» — прошепотіла вона йому на вухо. «Ти ж обіцяв, що ми будемо самі».
«Ти що, Оксанко, друзів не поважаєш?» — голосно, нарочито грубо відповів Андрій. Хміль уже вдарив йому в голову, змішавшись зі страхом здатися підкаблучником перед пацанами. «Сиди, відпочивай».
Стас підвівся, обійшов стіл і поклав важку лапу на плече Оксани. «Хороша в тебе баба, Андрійку», — протягнув він, накручуючи пасмо її волосся на палець. «Чиста, не те що наші сільські шльондри. Пощастило тобі».
«Пощастило», — буркнув Андрій, наливаючи собі ще.
«А кажуть, — втрутився Діма, пограючи ножем, — що справжні друзі мають усім ділитися. Хлібом, грошима, радістю. Так же, Андрійку?» Запала важка пауза. У повітрі запахло грозою.
Оксана скинула руку Стаса з плеча. «Не чіпай мене!» — крикнула вона. «Андрію, скажи їм!» Андрій підвів голову.
Його очі були каламутні. Він подивився на Оксану, потім на своїх друзів-кримінальників. Він бачив у їхніх очах виклик.
«Ну що, синочку керівника, слабо тобі проти нас піти? Чи ти свій?»
«Та годі вам, пацани!» — промимрив Андрій. «Вона ж наречена. Весілля післязавтра».
«От саме!» — загорлав Стас, різко змінюючи тон. «Весілля! Значить, сьогодні парубочий вечір. А на парубочому вечорі все спільне. Ти ж не жадібний, Андрійку? Ти ж нас поважаєш? Чи ти нас за людей не маєш?» Це була класична розводка. Психологічний тиск, до якого Андрій, вирощений у тепличних умовах, був не готовий. Він ламався на очах…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
