Після перевірки вечори стали вільнішими, а дім — тихішим в іншому сенсі. Андрій частіше приїздив до вечері. Іноді він перекладав мені в тарілку найкращий шматочок, і я помічала, як на це дивиться його мати. Ольга Степанівна залишалася стриманою, але майже перестала дошкуляти. Вочевидь, внесок невістки в порятунок компанії важко було поєднати з колишнім уявленням про марну мисливицю за багатством.
Я цінувала спокій, що настав. І все ж він не змінював головної причини, через яку я була тут. Можна було звикнути до спільних вечерь, почати чекати повернення Андрія, прийняти його увагу за достатню винагороду. Але старі документи компанії, як і раніше, лежали на дні шухляди. Мою обіцянку на цвинтарі ніхто не скасовував, і доброта чоловіка не могла замінити відповіді на запитання, що сталося три роки тому.
У середу Андрій попередив, що затримається на розширеному засіданні ради директорів. Батьки рано пішли відпочивати. Я дочекалася тиші й знову зайшла до кабінету, цього разу з невеликою лампою на прищіпці. Закріпила її на краю комода, дістала папки й розклала на килимі. Нижня шухляда відчинилася без перешкод.
Тепер я знала, з чого починати. Три рахунки постачальника електронних компонентів лежали поруч, і можна було послідовно виписати назву, реєстраційний номер, адресу, дати видачі. Самих завищених сум було замало. Треба було з’ясувати, що являла собою компанія, яка виставляла ці рахунки, хто за нею стояв і як довго вона існувала.
Я відкрила на ноутбуці реєстр юридичних осіб. Постачальник називався «Оріон». Через пів року після угод, що мене цікавили, у нього почалася ліквідація. Керівником значився Денис Кравченко — це ім’я мені нічого не говорило. Я перейшла до історії змін реєстраційних відомостей і зупинилася на записі про первісного засновника…
