Життя без прикрасО пів на одинадцяту я наважилася. Кабінет Андрія був у кінці коридору другого поверху, і двері, як я сподівалася, виявилися незамкненими. У власному домі він не чекав вторгнення у свої справи. Я увійшла, прикрила двері й увімкнула маленький ліхтарик.
Промінь ковзнув по шафах до стелі, по столу з поточними паперами. Мене цікавили інші документи, старі. У кутку стояв дерев’яний комод із безліччю шухляд. Я почала відкривати їх по черзі: свіжі папки, папери минулого року, знову не те. Нижня шухляда застрягла. Довелося нахилитися, підчепити край і обережно потягнути сильніше.
Усередині лежали запилені пластикові пакети з папками. На ярликах стояв потрібний рік. Тато тоді ще працював тут.
Я дістала товсту папку з документами щодо імпортних матеріалів за третій квартал. У вузькому колі світла одна за одною з’являлися сторінки, рядки, суми. На трьох рахунках-фактурах постачальника електронних компонентів я зупинилася. Вказана вартість приблизно вдвічі перевищувала ринкові ціни того часу, які я вивчала. А підпис про приймання внизу сторінки зовсім не був схожий на татів: замість знайомого акуратного почерку — квапливий розчерк чужої руки.
Найважче було дивитися саме на підпис. Ціни можна було зіставляти майже відсторонено, як у чужій робочій справі. Але цей розчерк стояв там, де від татового імені підтверджували отримання товару. Колись на такі папери подивилися й вирішили, що обвинувачення очевидне. Тепер я тримала їх сама. Хотілося відразу побачити в різниці почерку порятунок, однак поки що в мене були лише сторінки в запиленій папці, і їх треба було забрати бодай у фотографіях.
Я фотографувала документи, намагаючись, щоб у кадрі читалася кожна цифра. Ось вона, різниця, яку я шукала. Я була певна: за завищеною вартістю ховаються зниклі гроші. Але певність ще не відповідала на головне запитання — хто їх отримав. Належало відновити весь шлях, від цих рахунків до людини, заради якої все влаштували.
Знадвору почувся звук двигуна.
Андрій повернувся раніше, ніж я встигла закінчити. Папки лягли назад, шухляда стала на місце. Вимкнувши ліхтарик, я вислизнула з кабінету й дісталася дивана у вітальні. Коли на сходах пролунали кроки, я вже лежала із заплющеними очима.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.