Лише під ранок темрява почала відступати. Перші бліді смуги світла лягли на верхній край траншеї, і солдат побачив гадюку значно виразніше. Її захисна стійка поступово ослабла. Рептилія опустила голову, розвернулася до вузької щілини між камінням і повільно поповзла геть. За кілька митей вона зникла, ніби багатогодинного протистояння ніколи й не було.
Чоловік іще якийсь час не рухався, не вірячи, що шлях нарешті вільний. Потім змусив занімілих ніг слухатися, вибрався з траншеї й попрямував до табору. Спочатку він ішов швидко, потім майже побіг. Неявка змінника вже не лишала надії на звичайне пояснення. Але навіть найтяжчі припущення не підготували його до того, що чекало попереду.
Подолавши кілька десятків метрів, солдат різко зупинився. На території табору не було звичного руху, ніхто не гукнув його й не вийшов назустріч. Серед речей і військового спорядження нерухомо лежали його побратими. Перевіривши найближчих товаришів, він зрозумів, що допомогти їм уже неможливо. Після кількох годин напруження побачене здалося настільки нереальним, що чоловік не відразу зміг зробити наступний крок.
Він змусив себе обійти табір і знайшов справну рацію. Тремтячими руками чоловік налаштував її на потрібну частоту, повідомив про напад і викликав підкріплення. До прибуття допомоги йому залишалося лише чекати серед загиблих товаришів, знову й знову згадуючи години, проведені біля виходу з траншеї. Тоді він уперше подумав, що змія могла перегородити йому дорогу саме тоді, коли противник проникав до розташування…
