Коли прибуло підкріплення, врятувати вже нікого було неможливо. Військові оглянули позиції, перевірили околиці й спробували відновити перебіг нічних подій. Із усього підрозділу живим залишився лише боєць, який чергував окремо від табору. Збіг обставин здавався неймовірним: чоловік вижив лише тому, що кілька годин не міг покинути траншею через гадюку, яку раніше підгодовував від нудьги.
Однак порятунок не приніс йому полегшення. Майже одразу почалися виснажливі розслідування. Командування не розуміло, чому вартовий не помітив наближення диверсантів, не почув нападу й не підняв тривоги. Добрий огляд відкритих підступів, неявка змінника й загибель усіх інших викликали надто багато запитань. Посилання на сильний вітер і прихований руїнами сектор здавалися недостатніми.
Постового почали підозрювати в найгіршому. Одні допускали, що він міг увійти в змову з противником, інші вважали, що чоловік навмисно не попередив товаришів. Лунало навіть обвинувачення в тому, що він свідомо підставив увесь підрозділ. Сам солдат незмінно викладав події в тій самій послідовності, не намагаючись нічого прикрасити: змінник не прийшов, а вийти з траншеї йому не дала велика гадюка.
Його розповідь сприймали з недовірою. Перевіряльникам було важко повірити, що дика змія могла кілька годин утримувати озброєну людину на одному місці. Чоловік описував тісний прохід, осипане каміння й хибні випади змії, пояснюючи, чому не міг безпечно переступити через неї. Він не стверджував, що гадюка свідомо врятувала його. Він говорив лише про те, що бачив і пережив, хоча збоку ця історія звучала майже неправдоподібно.
На кожному повторному допиті йому доводилося знову описувати ті самі події: осипаний пісок, шипіння біля ніг, спроби зберігати нерухомість і перші промені над траншеєю. Що точніше він відповідав, то неймовірніше звучала розповідь. Через це чоловік почувався не врятованим свідком, а підозрюваним, який мусить виправдати власне виживання…
