Розслідування тривало довго. Перевіряльники зіставили відомі обставини й час нападу. З’ясувалося, що атака почалася перед завершенням чергування чоловіка, а вітер міг заглушити шум, що долинав із табору. Але підтвердити присутність змії в траншеї ніхто, крім самого вартового, не міг.
Слідство не виявило доказів зради чи змови. Підозри в зраді лишилися непідтвердженими. Версію про гадюку визнали вкрай сумнівною, але й повністю спростувати її теж не змогли. Усі встановлені обставини узгоджувалися зі словами бійця про те, що під час нападу він перебував на посту.
Після завершення розслідування бійця комісували й відправили додому. Його провини в загибелі підрозділу доведено не було, однак недовіра оточення залишилася. Молодий чоловік повіз із собою важке почуття провини перед товаришами, хоч і розумів, що не міг знати про те, що відбувалося за руїнами. Його мучила й інша думка: якби гадюка не затримала його в перші хвилини після другої, він, імовірно, опинився б серед загиблих.
Історія незвичайного порятунку ще довго викликала суперечки. Одні бачили в тому, що сталося, звичайний збіг і пояснювали поведінку змії захисним інстинктом. Інші вважали, що рептилія звикла до бійця й повелася так із причини, яку неможливо встановити. Сам чоловік не знаходив однозначної відповіді. Він лише пам’ятав темний силует біля виходу й світанок, що відкрив йому дорогу до спорожнілого табору.
Безсумнівним лишалося одне. Солдат почав залишати їжу біля зміїного сховку лише для того, щоб скрасити довгі години нічного дозору. Він не чекав вдячності й не намагався приручити дику істоту. У вирішальну ніч доросла гадюка не дозволила йому вийти з безпечної траншеї саме тоді, коли зовні чекала смерть. Причина її поведінки так і залишилася невідомою, але затримка, спричинена змією, зберегла бійцеві життя.
