Життя без прикрас— Почнемо з тих, хто вже постраждав.
Наступні дні стали в’язкими, тривожними.
Дмитро дзвонив по двадцять разів. Спочатку вимагав. Потім говорив м’яко: «Мамо, я зірвався, пробач. Ти ж знаєш, я тебе люблю». Потім знову зривався: «Ти розумієш, що через тебе я втрачу контракт?» Марія писала повідомлення: «Ви руйнуєте сім’ю», «Діма не спить», «Артем сумує за домом». Віра Іванівна відповідала коротко: «Документи вивчає юрист. Дитину привезу ввечері, якщо ви будете вдома». Але щоразу, коли телефон вібрував, у неї зводило живіт.
Артем три дні жив у неї. Він радів макаронам із сиром, дивився мультфільми, просив читати книжку про динозаврів. Але вночі почав прокидатися.
— Бабусю, тато не віддасть мене дядькові Сергію? — шепотів він.
— Ні, маленький.
— Він сказав, що дядько Сергій уміє робити так, щоб люди зникали з квартир.
Віра Іванівна гладила його по спині до світанку.
На четвертий день Марія приїхала сама. Без Дмитра. Віра Іванівна побачила її у вічко: у пуховику, без макіяжу, з припухлими очима. Відчинила на ланцюжок.
— Я за Артемом, — сказала Марія.
— Він спить після садочка.
— Я почекаю.
Вони сиділи на кухні одна навпроти одної. Між ними стояла чашка чаю, до якої Марія не доторкнулася. Вона весь час теребила ремінець сумки.
— Ви справді думаєте, що Діма злочинець? — спитала вона нарешті.
Віра Іванівна подивилася на неї уважно.
— А ви справді думаєте, що він просто хороший син, якому терміново знадобилася мамина квартира?
Марія заплющила очі.
— Ви не розумієте. Все почалося не так. Спочатку вони купували частки, допомагали людям із боргами. Діма казав, що це чесний бізнес. Люди самі приходять, самі підписують. Потім Сергій… — Вона замовкла.
— Що Сергій?
— Він приніс інші гроші. Швидкі. Сказав, що є один нотаріус, один оцінювач, один лікар, який пише висновки, що людина розуміє, що підписує. Усе законно, просто… жорстко.
— Законно?
Марія різко розплющила очі.
— Я не виправдовую! Я просто… — Вона притисла пальці до скронь. — У нас іпотека за цю квартиру, машина в кредиті, офіс, працівники. Діма вліз. Потім уже не міг вийти. Сергій тримає його за документи, за підписи, за записи розмов. Ви думаєте, ці мільйони в нас лежать у шафі? Їх немає. Вони в ремонтах, у боргах, у чужих руках. Діма боїться.
Віра Іванівна відчула втому. Таку важку, що хотілося лягти просто на кухонну підлогу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.