— Почнемо з тих, хто вже постраждав.
Наступні дні стали в’язкими, тривожними.
Дмитро дзвонив по двадцять разів. Спочатку вимагав. Потім говорив м’яко: «Мамо, я зірвався, пробач. Ти ж знаєш, я тебе люблю». Потім знову зривався: «Ти розумієш, що через тебе я втрачу контракт?» Марія писала повідомлення: «Ви руйнуєте сім’ю», «Діма не спить», «Артем сумує за домом». Віра Іванівна відповідала коротко: «Документи вивчає юрист. Дитину привезу ввечері, якщо ви будете вдома». Але щоразу, коли телефон вібрував, у неї зводило живіт.
Артем три дні жив у неї. Він радів макаронам із сиром, дивився мультфільми, просив читати книжку про динозаврів. Але вночі почав прокидатися.
— Бабусю, тато не віддасть мене дядькові Сергію? — шепотів він.
— Ні, маленький.
— Він сказав, що дядько Сергій уміє робити так, щоб люди зникали з квартир.
Віра Іванівна гладила його по спині до світанку.
На четвертий день Марія приїхала сама. Без Дмитра. Віра Іванівна побачила її у вічко: у пуховику, без макіяжу, з припухлими очима. Відчинила на ланцюжок.
— Я за Артемом, — сказала Марія.
— Він спить після садочка.
— Я почекаю.
Вони сиділи на кухні одна навпроти одної. Між ними стояла чашка чаю, до якої Марія не доторкнулася. Вона весь час теребила ремінець сумки.
— Ви справді думаєте, що Діма злочинець? — спитала вона нарешті.
Віра Іванівна подивилася на неї уважно.
— А ви справді думаєте, що він просто хороший син, якому терміново знадобилася мамина квартира?
Марія заплющила очі.
— Ви не розумієте. Все почалося не так. Спочатку вони купували частки, допомагали людям із боргами. Діма казав, що це чесний бізнес. Люди самі приходять, самі підписують. Потім Сергій… — Вона замовкла.
— Що Сергій?
— Він приніс інші гроші. Швидкі. Сказав, що є один нотаріус, один оцінювач, один лікар, який пише висновки, що людина розуміє, що підписує. Усе законно, просто… жорстко.
— Законно?
Марія різко розплющила очі.
— Я не виправдовую! Я просто… — Вона притисла пальці до скронь. — У нас іпотека за цю квартиру, машина в кредиті, офіс, працівники. Діма вліз. Потім уже не міг вийти. Сергій тримає його за документи, за підписи, за записи розмов. Ви думаєте, ці мільйони в нас лежать у шафі? Їх немає. Вони в ремонтах, у боргах, у чужих руках. Діма боїться.
Віра Іванівна відчула втому. Таку важку, що хотілося лягти просто на кухонну підлогу.
— І тому вирішив почати з матері?
