— Я прийшов до своєї колишньої вчительки.
Слово «вчительки» чомусь вдарило сильніше, ніж «юриста». Дмитро ковзнув поглядом по матері, ніби вперше згадав, що колись вона була не просто старою жінкою з квартирою, а людиною, яку поважали.
— Ходімо, Машо, — кинув він. — З мамою поговоримо пізніше. Коли вона перестане слухати сторонніх.
— Артема заберемо? — тихо спитала Марія.
— Ні. Хай бабуся насолоджується. Поки може.
Він вийшов. Двері грюкнули так, що в серванті дзенькнули склянки.
Марія затрималася на секунду. Її губи здригнулися. Вона подивилася на Віру Іванівну, потім на Артема, який стояв у дверях кімнати, розмазуючи сльози по щоках.
— Не втягуйте дитину, — сказала вона майже пошепки.
— Це ви його втягнули, — відповіла Віра Іванівна.
Марія відкрила рота, ніби хотіла щось сказати, але лише опустила очі й вийшла слідом.
Кирило мовчки пройшов на кухню, сів, дістав блокнот.
— Покажіть зап’ясток.
— Дрібниці.
— Покажіть.
Вона простягнула руку. Червоні сліди вже темніли.
— Зафіксувати треба, — сказав він. — Не обов’язково одразу заява, але сходіть у травмпункт. Про всяк випадок.
— Це ж мій син, Кириле.
— Тому вам і боляче. Але від цього сліди на руці не стають сімейною традицією.
Віра Іванівна відвернулася до вікна.
Артем підійшов до неї, притулився до боку.
— Бабусю, тато поганий?
Вона опустилася перед ним навпочіпки. Коліна знову заболіли.
— Тато зараз робить погані речі. Це не одне й те саме. Але дорослі мають відповідати за свої погані вчинки.
— А я?
— Ти дитина. Ти маєш снідати, гратися й казати правду, якщо страшно.
Він кивнув, хоч явно зрозумів не все.
Кирило вивчав папери мовчки. Що далі він читав, то сильніше стискалися його губи.
— Це не просто довіреність, — сказав він нарешті. — Вона дає право продати або подарувати вашу квартиру, отримати гроші, підписувати додаткові угоди. По суті, ви віддаєте йому все.
Віра Іванівна сіла.
— А він казав — формальність.
— Так зазвичай і кажуть.
— А «гроші з будинків»? Що це означає?
Кирило помовчав.
— Я вчора після вашого дзвінка подивився відкриті дані. У Дмитра є фірма, яка займається «допомогою у збереженні житла» та «антикризовим викупом часток». Схема може бути різною. Людей вмовляють оформити довіреності, позики під заставу квартири, дарчі нібито тимчасово. Потім житло йде, гроші зникають, а людина лишається з розпискою або обіцянками. Але звинувачувати без доказів не можна. Треба зібрати факти.
— Як?
