Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Шестирічний хлопчик попросив знахарку врятувати маму з колодязя, але заборонив кликати батька

Частина 16 з 18

Ніхто не озивався. І не схоже було, щоб збиралися. Можна було ще трохи постояти, лебідкою повернути кришку на місце, розійтися. Ніхто нікому потім не дорікнув би. Ця думка стояла над колодязем, видима всім.

Із глибини стукнуло. Після паузи — ще два удари, слабкі, уривчасті: камінь об камінь.

Толя заворушився в її руках, вивільнився й став навколішки. Подряпини темніли на білому обличчі. Він дивився знизу вгору темними очима — так само, як біля її порога сім тижнів тому.

— Ви тата витягнете?

Раїса Леонідівна не відразу змогла вдихнути. Від хлопчика перевела погляд до Ольги. На тій лиця не було. Із чорної діри стукали по три рази — як колись стукала вона. Усі зрозуміли, чийого рішення тепер чекають. Зрозуміла й Ольга.

Минуло кілька секунд. Ольга взяла палицю в ліву руку й, важко кульгаючи, дісталася задніх дверцят машини. Відчинила, дістала кінець сірої мотузки з тугою шахтарською петлею, витягла кільця на сніг.

— Чого чекаєте? Там людина, — сказала вона, не обертаючись, своїм рівним бібліотечним голосом.

Артемові вистачило хвилини, щоб пристебнутися.

— Тримати! Міцно! — кинув він і спустився.

За мотузку взялися Костя із Сергійком, хлопці з кар’єру, Дашка, Інна, Оксана в наскрізь мокрих туфлях. Через усе колишнє подвір’я простягся ряд людей — як колись на великій пожежі. Раїса Леонідівна теж стала в ряд, хоча руки майже не слухалися.

Ольга поклала палицю й ухопилася обома руками поруч із нею. Цю мотузку вона знала: вісім років тому нею її підняли звідси. Тепер тягла сама, зціпивши зуби. Обличчя лишалося сухим.

Пів години вони вибирали мотузку. Нарешті над краєм з’явився прив’язаний до Артема Роман Головко — сірий, у мулі, з розтрощеною рукою. Намокла сорочка почорніла. Його перевалили на сніг. Лежачи на спині, він зі свистом втягував повітря й дивився вгору.

Повернути голову йому вдалося насилу. Над ним стояла жінка в сірому пальті, спираючись на палицю.

— Тепер і ти знаєш, як там, — сказала Ольга й пішла до машини.

На дорозі внизу вже блимало синє світло. Катерина Лісовська приїхала сама, не ставши чекати понеділка: Артем зателефонував їй іще тоді, коли від’їжджав від клубу. Слідча вийшла зі службової машини у великій в’язаній шапці, оглянула висілки й розпорядилася: спершу покласти Романа на ноші, тільки потім надягати кайданки.

Толя на той час спав. У машині він заснув у Раїси Леонідівни на руках, усе ще стискаючи її комір.

Зима видалася сніжною й затяжною. На третій день Наташа вже була в Раїси Леонідівни: у цегляному будинку на пагорбі заснути вона не могла. Будинок разом з усім нажитим описали в межах справи.

— Усе, що придбали за час шлюбу, наполовину ваше, — пояснювала Лісовська. Вона сиділа біля печі з незмінною шкарпеткою на спицях. — Суд відокремить вашу половину від майна, яким відшкодовуватимуть шкоду потерпілим. Але швидко не вийде.

Наташа кивала, слухаючи неуважно. Їй належало вчитися ходити наново, і це виявилося найважчим. У лікарні вона знала, заради чого терпить: дотягнути й нічого не сказати. Тепер триматися за цю мету не було навіщо. Усе, що сім тижнів залишалося стиснутим у кулаці, вирвалося назовні.

Ночами вона кричала спросоння й шукала рукою стіну. Зачинені двері лякали її, кроки на ґанку теж; спускатися в підпілля вона відмовлялася. Згодом додався страх перед поглядом сина. А раптом для нього вона назавжди залишиться тією, яка сказала, ніби впала сама, і залишила його з батьком на сім тижнів.

Після слів біля колодязя Толя знову замовк. Дитяча лікарка, яку прислала Лісовська, покусуючи ковпачок ручки, просила:

— Дайте йому час. Не змушуйте говорити.

Хлопчик їв, спав, хвостиком ходив за Раїсою Леонідівною. Влаштовувався біля неї, поки вона перебирала трави, і поступово почав їх розрізняти. До Нового року вже не плутав материнку зі звіробоєм, але замість назв показував пальцем.

Щоп’ятниці вона виливала йому переляк. За першим виливанням ішло наступне, потім іще; віск виходив із води дедалі рівнішим, обриси ставали простішими. До лютого замість колючих наростів виходило щось схоже на гладеньке кругле яблуко.

Наташа починала зі шляху від ліжка до столу, спираючись на двоє ходунків. Раїса Леонідівна розтирала їй ногу й сварила тими самими словами, що раніше Тамару Василівну. Артем якось приїхав у вихідний лагодити насос і заразом збив у дворі дві паралельні жердини…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
ВалентинаУкраїна

Страшна розповідь , невже людина може так вчинити ?

Усі обговорення

Ще з рубрики «Герої»

Усі історії рубрики