Катерина подивилася на високий годинник біля стіни. До півночі залишалося близько півтори години. Назар, кривлячись від болю, вів далі. Загін очолював Антон Гнатюк, який раніше був у жорстокій банді. Він не залишав свідків і не збирався вести переговори. Брати мали зустріти його людей, вручити їм підписаний папір і отримати свою частку.
Тепер ставало зрозуміло, чому вони повернулися саме сьогодні й чому так квапилися здобути підпис. Річ була не лише в давній жадібності. За їхніми спинами стояв багатий чоловік, який заздалегідь вирішив долю чужої землі й послав озброєних виконавців завершити оборудку. Катерина подивилася на розбиті двері, потім на папір у своїй руці. Напад братів виявився лише початком ночі.
Остап підвівся й підійшов до вибитих дверей. Блискавка на мить вихопила з темряви його суворий профіль. Біля порога лежала обронена Назаром важільна гвинтівка. Остап підняв її, перевірив механізм і тихо мовив:
— Схоже, до вас прямують непрохані гості.
Катерина розправила плечі, хоч кожен вдих відгукувався болем у боці. Над каміном висіла батькова двоствольна рушниця. Вона зняла її, переламала й вставила два набої.
— Вони йдуть по мій дім. Я не вимагатиму, щоб незнайомий чоловік гинув через мою землю. Ви вже врятували мені життя. Якщо підете зараз, я до кінця своїх днів пам’ятатиму, що ви зробили.
Остап довго дивився на жінку, яка ледве трималася після побоїв, але все одно готувалася сама зустріти озброєний загін. За роки усамітнення він звик покладатися лише на себе й не втручатися в чужі справи. Та тепер думка про те, щоб залишити Катерину, здавалася неможливою. У його грудях з’явилося забуте тепло, не схоже ані на жаль, ані на просте почуття обов’язку.
Він трохи відсунув промоклий капелюх із чола.
— Мені однаково нікуди квапитися. До того ж я ніколи не терпів тих, хто нападає гуртом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
