Назар відпустив ремінь і потягнувся до револьвера. Він устиг лише торкнутися руків’я. Остап одним різким рухом скоротив відстань і вдарив його чоботом у груди. Назар відлетів до залізної печі й важко гепнувся біля неї, судомно хапаючи повітря.
Мирон схопився й кинувся на незнайомця. Він звик перемагати масою й навіювати страх самим виглядом, але Остап роками виживав там, де помилка коштувала життя. Ухилившись від розмашистого кулака, він ударив супротивника під ребра, перехопив за комір пальта й розвернув. Обличчя Мирона зустрілося з дерев’яною опорною балкою; ноги підкосилися, і громило без тями сповз на підлогу.
Назар тим часом усе ж вихопив зброю. Його рука тремтіла, кров виступила на губах, але ствол був спрямований у бік Остапа й Катерини.
— Я вб’ю вас обох! — прохрипів він.
Остап вихопив револьвер швидше. Єдиний постріл оглушив усіх у тісній кімнаті. Куля влучила Назарові в плече, зброя випала з ослаблих пальців і з гуркотом відлетіла під рештки стола. Брат завив від болю, а Остап уже ховав свій револьвер у кобуру. У домі лишилися тільки шум дощу й нерівне дихання повалених чоловіків.
Він опустився перед Катериною на одне коліно й простягнув укриту старими шрамами долоню. У його погляді не було ні жалю, ні звичної для неї насмішкуватої оцінки.
— Ви можете підвестися?
Катерина розплутала ремінь, обережно вклала руку в його долоню й за допомогою незнайомця встала.
— Зможу. Схоже, найдужче постраждала моя гордість.
На ногах вона похитнулася, і Остап підтримав її, не стискаючи пошкодженого плеча. Катерина чекала побачити на його обличчі поблажливість, знайому їй за поглядами жителів селища, однак мисливець дивився інакше. Він бачив жінку, яка продовжувала чинити опір двом озброєним чоловікам навіть тоді, коли майже втратила сили. Для нього її важка статура була не вадою, а свідченням витривалості, викуваної багаторічною працею.
— Остап Гайдук, — відрекомендувався він. — І дякувати мені не треба. Той, хто разом зі спільником б’є людину, сам відмовився від права називатися чоловіком.
Він узяв мотузку, що лежала біля печі, зв’язав Назарові ноги й здорову руку, а тоді скрутив Мирона, який іще не прийшов до тями. Катерина, похитуючись, підняла з підлоги забруднений чорнилом папір і пояснила, що брати намагалися відібрати залишену батьком землю. Почувши її слова, Назар криво всміхнувся.
— Думаєш, усе скінчилося? Ми мали передати документ людям Вадима Чумака. Через долину збираються прокладати залізничну гілку, і твоя земля коштує цілий статок. Його люди будуть тут до півночі. Вони їдуть не з перами й чорнилом, Катю. У кожного буде гвинтівка…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
