Побачене змусило Остапа стиснути зуби. Двоє чоловіків тримали на долівці побиту жінку. Її сукня була розірвана, губа кровоточила, зв’язані руки тремтіли від напруження, але вона й далі намагалася скинути з себе тих, хто переважав її числом.
Він миттєво оцінив становище: один брат придавив Катерину своєю вагою, другий утримував ремінь і стояв ближче до зброї. На підлозі лежали папір і перо, ніби насильство намагалися прикрити видимістю добровільної угоди. Остап не знав ні імені жінки, ні причини нападу. Йому було досить того, що вона відбивалася, а двоє здорових чоловіків намагалися зламати її силою.
— Відійдіть від неї, — промовив Остап.
Він сказав це неголосно, і все ж брати одразу завмерли. Мирон повільно повернув голову, а Назар, усе ще стискаючи ремінь, нервово розсміявся.
— Тебе це не стосується, горянине. Сімейна справа. Щезни, поки цілий.
Остап подивився на залите сльозами обличчя Катерини. У її темних очах не було покори. Навіть притиснута до долівки й змучена болем, вона зберігала більше гідності, ніж обидва нападники. Потім мисливець перевів погляд на братів.
— Другого попередження не буде…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
