Пакет був не випадковістю. Павло прив’язав до старого нашийника телефон і папери Віктора, щоб потім, імовірно, звалити все на нього. Або щоб шантажувати Віктора. Або просто в поспіху переплутав, залишив зайве. Але Рекс знайшов пакет і ліг поруч, не підпускаючи нікого до сараю. Він охороняв доказ усю ніч, поки з контейнера не виповзла змія.
Марія опустилася на підлогу. Її трусило.
— Він не просто хотів налякати. Він залишив її там. На нашому подвір’ї. Де ти могла вийти вранці.
Анна сіла поруч.
— Але тепер у нас є запис.
Марія подивилася на доньку. В очах у Анни був страх, але ще й твердість. Та сама, якої Марія боялася її позбавити, приховуючи правду.
— Так, — сказала Марія. — Тепер є.
Ірина приїхала за сорок хвилин. Подивилася запис один раз, потім удруге. Обличчя її залишалося спокійним, але пальці, якими вона тримала ручку, побіліли.
— Робіть копії. Дві. Ні, три. Одну мені, одну слідчому, одну зберігайте окремо. Реєстратор не чіпати без оформлення. Завтра вранці подаємо клопотання про долучення й терміново передаємо в поліцію.
— А якщо він дізнається? — спитала Анна.
Ірина повернулася до неї м’якше.
— Дізнається. Але тепер йому доведеться боятися не вашої тиші, а доказів.
Запис змінив усе не миттєво, але незворотно. Павла викликали на допит. Віктор, зрозумівши, що його збираються зробити крайнім, заговорив. Він зізнався, що Павло заплатив йому за перевезення пітона й попросив залишити контейнер біля сараю «на пару годин», щоб уранці влаштувати скандал, викликати служби, довести, що будинок небезпечний, а Марію виставити безвідповідальною. За словами Віктора, Павло запевняв, що змія «сонна» й нікому не зашкодить. Але на записі було видно: вони залишили контейнер відкритим, а потім пішли.
Видалене листування зі старого телефона відновилося частково. Там були повідомлення Павла: «Треба, щоб виглядало як її недбалість», «Собаку прибрати з двору хоча б на час», «Після шуму вона підпише». Ці фрази Марія читала вже без сліз. Сльози ніби скінчилися. Залишилися порожнеча й ясність.
На наступному засіданні Павло виглядав інакше. Сорочка була та сама, але комір тиснув шию, обличчя осунулося. Його юрист говорив менше. Коли Ірина заявила клопотання про долучення відеозапису й матеріалів перевірки, Павло різко підвівся.
— Це підробка.
Суддя подивилася на нього холодно.
— Сядьте.
— Вони змонтували! Ця жінка на все піде!
Марія сиділа рівно. Усередині все тремтіло, але зовні вона була нерухома. Анна цього разу не була присутня, і Марія була вдячна за це. Доньці не треба було бачити, як батько, загнаний правдою, намагається вкусити всіх довкола.
Після перегляду запису в залі повисла тиша. Навіть Павлів юрист не відразу знайшов слова. На мутному чорно-білому екрані не було красивої кінематографічної чіткості, але було достатньо: постаті, час, контейнер, синя куртка, жести, гроші, відкрита кришка…
