Чоловік прибрав документи. Вона опустила матрац і встигла вийти в коридор, перш ніж відчинилися двері ванної. За вечерею Павло несподівано заговорив про сина знайомого, який після дев’ятого класу закінчив коледж і тепер, за його словами, заробляв більше за багатьох випускників університетів.
Соня відклала виделку.
— Тату, ти мені на що натякаєш?
— Ні на що. Просто кажу, що вища освіта — не єдиний шлях.
— Я хочу вступати до університету.
— Хотіти можна багато чого.
Наталя втрутилася.
— Вона готується й має право розраховувати на обраний шлях.
Павло подивився на дружину.
— Якщо вступить на бюджет — будь ласка. А якщо ні, значить, вибере інший варіант.
Соня насупилася.
— Ви ж збирали мені на навчання.
— Ми збирали для родини, а не особисто тобі.
— Але ти казав.
— Соню, годі. Не треба заздалегідь вважати чужі гроші своїми.
Дівчина різко встала.
— Я нічого не вважаю.
Вона віднесла тарілку й зачинилася в кімнаті. Наталя дочекалася, поки стихнуть кроки.
— Навіщо ти з нею так?
— Я вчу дитину жити за статками.
— Ще недавно статки були.
Павло примружився.
— Що ти хочеш сказати?
— Я пам’ятаю наші розмови.
Кілька секунд він вивчав обличчя дружини, ніби намагався зрозуміти, що їй відомо. Пізніше Соня прийшла до матері.
— Тато справді більше не хоче оплачувати інститут?
— Поки не думай про це. Твоє завдання — іспити.
— Я й думаю. Просто він раніше казав інше.
Наталя обійняла доньку.
— Що б не сталося, без освіти ти не залишишся.
— У нас серйозні проблеми?
— Я сама спершу маю розібратися.
Уранці Наталя повідомила Тетяні, що папка зникла.
— Значить, Павло зрозумів, що місце ненадійне, — сказала подруга. — Що каже адвокатка?
— Не чіпати його телефон і не добувати банківські відомості самій.
Тетяна помовчала.
— Наталю, я вчора згадала. Ти казала, що в Павла другий рік немає премії.
— Він стверджував, що компанія її скасувала.
— А справи в них погані?
— Навпаки. Вони розширюються.
— Для керівника відділу дивна історія.
Рік тому Павло повідомив, що керівництво відмовилося від великих річних виплат. Тоді Наталя лише пошкодувала, що премія не поповнить заощадження. Тепер його слова зазвучали інакше.
Увечері він сам повернувся до теми витрат.
— Відпустку поки не бронюй.
Наталя закрила ноутбук.
— Чому?
— Ціни шалені. Потім поїдемо.
— Ще кілька днів тому ти сказав бронювати.
— Передумав.
— Що змінилося?
— Нічого. Просто порахував.
— Давай порахуємо разом.
Павло роздратовано видихнув.
— Знову починається.
— Що саме?
— Розмови про гроші.
— Вони тебе чомусь дуже нервують.
Він промовчав.
Із кімнати вийшла Соня, і суперечка обірвалася. Пізно ввечері Павло пішов на балкон із телефоном. Двері прикрив не до кінця.
Наталя не підійшла ближче. Вона чула лише окремі уривки.
— Не зараз.
Пауза.
— Я сказав, не чіпай нічого.
За кілька секунд пролунало тихіше:
— Вона питає про вклад.
Наталя завмерла біля кухонного столу. Коли Павло повернувся, вона запитала:
— Хто телефонував?
— По роботі.
Брехня прозвучала буденно. Наступного дня Наталя знову приїхала до Лариси й розповіла про зниклу папку та розмову на балконі.
— Не показуйте, що чули, — попередила адвокатка. — Здогадки чоловіка нам вигідніші, ніж його впевненість.
Наталя передала список переказів.
— Лише з мого рахунку за кілька років йому пішло понад мільйон сімсот тисяч.
— Зберігайте виписки. А історію з преміями поки вважаємо версією до появи підтвердження.
Наступної п’ятниці Наталя вирішила нічого не з’ясовувати. Їй хотілося провести вечір із Сонею й хоча б кілька годин не думати про Ірину. Близько сьомої зателефонувала Галина Іванівна.
Свекруха почала здалеку. Запитала про здоров’я, іспити Соні, роботу Наталі. Потім несподівано сказала:
— Ти Павла сильно не смикай.
— У якому сенсі?
— Чоловік працює, старається. Удома йому теж спокій потрібен.
— Він вам поскаржився?
— Ніхто не скаржився. Я сама розумію.
Наталя ввімкнула гучний зв’язок і поклала телефон на стіл.
— Тоді чому вирішили зателефонувати саме зараз?
Галина Іванівна запнулася.
— Просто мати завжди відчуває.
— Що відчуває?
— Що у вас напруження.
Наталя мовчала.
Свекруха не витримала першою.
— І взагалі, ти не налаштовуй Павла проти Іри. Рідна сестра в нього одна. Їй і так важко після розлучення.
Наталя повільно підвелася. Про Ірину вона не говорила нікому з родини.
— З чого ви взяли, що я налаштовую його проти сестри?
— Я просто до слова.
— До якого слова, Галино Іванівно?
Свекруха заговорила швидше.
— Наталю, не чіпляйся. Павло завжди допомагав Ірі й правильно робив. У неї дитина, чоловіка немає. Усе самій тягнути доводиться. А він брат, рідна кров.
— Я хіба сперечалася?
— От і не починай. Він для родини старається.
— Для якої саме родини?
У слухавці стало тихо.
— Ти зараз про що?
— Поки ні про що.
Наталя закінчила розмову.
За кілька секунд телефон знову завібрував. На екрані висвітилося ім’я Павла. Він телефонував із роботи.
— Так?
Голос чоловіка був жорстким:
— Ти навіщо сьогодні матері дзвонила?
Наталя сіла.
— Я їй не дзвонила.
Мовчання тривало кілька секунд. Павло зрозумів помилку раніше, ніж устиг вигадати нову версію.
— Тоді вона сама?
— Сама. І чомусь дуже переживає, щоб я не налаштовувала тебе проти Іри.
— Мама любить драматизувати.
— Можливо.
— Наталю, що ти взагалі з’ясовуєш?
Вона подивилася на збережені фотографії договору.
— Поки нічого.
— Не лізь у те, що тебе не стосується.
Зв’язок обірвався. Павло щойно підтвердив головне. Він уже обговорював із матір’ю її запитання.
Галина Іванівна знала, що невістка зацікавилася грошима, і заздалегідь кинулася захищати Ірину. Але найстрашніше відкрилося за хвилину. Свекруха надіслала повідомлення, явно призначене синові:
«Я їй нічого про квартиру не сказала. Сама чомусь заговорила про Іру. Ти тільки папери більше вдома не тримай».
Наталя перечитала текст двічі. Потім зробила знімок екрана. Тепер це вже не було підозрою.
Вони приховували квартиру разом. Свекруха одразу видалила помилково надіслане повідомлення. Але було вже пізно…
