Він забрав гроші, які вони роками відкладали на майбутнє власної доньки. У вівторок вранці Наталя дочекалася, поки Павло поїде на роботу, а Соня піде до школи, і дістала стару папку з банківськими паперами. Їй потрібні були дати.
За три роки збереглося кілька виписок. Майже щомісяця частина зарплати йшла Павлові з позначкою «На вклад». Іноді Наталя переказувала більше, після премій чи відпускних.
Поруч лежали роздруківки, які чоловік колись приносив із банку, показуючи, як зростають заощадження. До дев’ятої години на столі утворився тривожний ланцюжок. У січні на депозиті було понад п’ять мільйонів.
У лютому строк договору закінчився. Павло повідомив, що відкрив новий вклад. У березні Галина Іванівна купила квартиру для Ірини.
Наталя сфотографувала папери й зателефонувала Тетяні.
— Можеш сьогодні зустрітися?
— Після роботи. Щось знайшла?
— Так. І мені вже не здається, що це збіг.
Увечері подруги сіли в невеликому кафе біля офісу Тетяни.
— Показуй.
Наталя розклала перед нею копії виписок. Тетяна швидко переглянула дати й запитала:
— Ти точно переказувала гроші саме на той вклад, фотографію якого Павло тобі надсилав?
— Він сам так казав. Іншого спільного накопичувального рахунку в нас не було.
— Доступ до його банку є?
— Ні.
— І не намагайся заходити. Навіть якщо знаєш старий пароль.
— Я й не збиралася.
— Добре. За твоїми документами видно, що ти регулярно переказувала чоловікові гроші. Але куди вони пішли далі, поки невідомо. Квартиру купили за місяць. Тому тобі потрібен сімейний адвокат.
Тетяна дістала телефон.
— Є знайома. Лариса Бондаренко. Вела поділ майна в моєї колеги. Прискіплива, зате порожніх обіцянок не дає. Дзвони.
Лариса Миколаївна Бондаренко погодилася прийняти її наступного вечора. До зустрічі Наталя вирішила перевірити ще одну річ.
У середу після роботи вона без попередження приїхала до Галини Іванівни. Свекруха відчинила майже одразу.
— Наталю? Як тебе занесло в наш район? По роботі?
— Поруч була. Вирішила зайти.
Однокімнатна квартира виглядала як завжди. Жодних коробок чи ознак переїзду.
За чаєм Наталя заговорила про ремонт під’їзду, а потім зауважила:
— Вам усе-таки важко підніматися на четвертий поверх. Може, подумати про переїзд?
Галина Іванівна махнула рукою.
— Ще чого? Я звідси нікуди не піду.
— А якби будинок був новий, ліфт хороший?
— Мені цей район рідний. Магазин поруч, поліклініка недалеко, сусідок усіх знаю.
— Значить, продавати квартиру не збираєтеся?
— Звісно, ні. А чому питаєш?
— Просто подумала. Раптом Павло пропонував підібрати щось зручніше.
На обличчі свекрухи майнула настороженість.
— З якого дива йому це робити?
— Не знаю. Він любить вирішувати за всіх.
За 20 хвилин Наталя пішла. Нова квартира свекрусі явно не була потрібна. Лариса Бондаренко приймала клієнтів у невеликому кабінеті неподалік від суду.
Жінка 44 років зустріла Наталю спокійно й одразу попросила розповідати події по порядку. Спочатку знахідка. Потім усе інше.
Наталя показала фотографії договору, квитанцій, своїх переказів і знімок банківського застосунку, який Павло надіслав кілька місяців тому. Адвокатка майже не перебивала.
— Сімейну квартиру коли придбали?
— 11 років тому. Уже в шлюбі.
— Як оформлено?
— На нас обох.
— Заощадження створювалися з поточних доходів?
— Так. Ми обоє працювали. Я переказувала свою частину Павлові, він тримав гроші на депозиті.
— Шлюбний договір є?
— Ні.
Лариса зробила запис.
— Тоді головне. Квартира свекрухи сама собою не стає вашою, навіть якщо кошти надійшли від чоловіка. Власниця за документами — Галина Іванівна. Зараз не будуйте очікувань навколо того, що просто вимагатимете половину цього житла.
— А якщо його купили на наші гроші?
— Тоді треба довести походження коштів і показати, що Павло розпорядився спільним майном без вашої згоди, до того ж не в інтересах вашої родини.
— Я можу запросити його виписки?
— Банк вам їх не видасть. Якщо справа дійде до суду, потрібні відомості можна буде витребувати законним шляхом. Поки що збирайте лише те, до чого маєте доступ. Не заходьте в телефон чоловіка, не підбирайте пароль до банку й не забирайте чужі документи.
Наталя кивнула. Лариса перегорнула знімки.
— У вас уже є важливе підтвердження. Власні перекази чоловікові. Вони показують, що заощадження формувалися не лише з його заробітку.
— Але він завжди отримував більше за мене.
— Розмір зарплати не перетворює зароблене на особисту власність одного з подружжя.
Наталя помовчала.
— Якщо з’ясується, що він справді віддав усе сестрі?
— Тоді будемо оцінювати майно й рух коштів. Але спершу вирішіть для себе, чи допускаєте ви розлучення.
— Я поки не знаю.
— Тоді спочатку факти.
Додому Наталя повернулася після дев’ятої. Павло сидів на кухні з телефоном.
— Де була?
— У Тетяни.
— Довго.
— Заговорилися.
Він подивився уважніше.
— Ти останніми днями якась дивна.
— У Соні попереду вступ. Думаю про гроші.
На обличчі чоловіка з’явилася ледь помітна напруга.
— А що з ними?
— От я й хотіла спитати. Скільки зараз на нашому вкладі?
— Не пам’ятаю до копійки.
— Хоча б приблизно.
— Наталю, я цілий день із цифрами. Удома ще звіт влаштовувати?
— Мені не потрібен звіт. Скоро Соні вступати.
— І що?
— Ми багато років відкладали. Я хочу розуміти, який запас маємо.
Павло підвівся.
— Гроші лежать. Нікуди не поділися.
— На якому вкладі?
— На банківському.
— Покажеш потім?
Він зупинився біля холодильника.
— Навіщо?
— Хочу подивитися умови.
— Я сам розберуся.
— Раніше ти показував.
— Раніше ти не влаштовувала перевірок.
Наталя поставила склянку.
— Я поставила звичайне запитання.
— А звучить так, ніби ти мене підозрюєш.
— У чому?
Він промовчав і вийшов. Наступного вечора, коли Павло пішов у ванну, вона підняла край матраца.
Папки не було. Наталя зазирнула глибше. Порожньо…
