Під час паводка мати двох синів допомогла батькові з хворим немовлям, але невдовзі їй довелося захищати свій дім і дітей

— Гарно вийшло, — прошепотів хтось у залі.

Ткач говорив упевнено, переконуючи присутніх:

— Компанія укріпить берег і прокладе дорогу. З’являться двадцять робочих місць. За ділянки ми запропонуємо компенсацію, вищу за їхню кадастрову вартість. Нікого силоміць виселяти не збираємося, угоди будуть лише добровільними.

— Якщо все добровільно, звідки взялася підроблена згода від мого імені? — запитала Ірина.

Розмови в кімнаті стихли. Павло зітхнув, ніби йому знову доводилося терпіти її примхи.

— Жодної підробки немає. Ірина сама підписала, а після паводку вирішила відмовитися. Вона має право передумати, звісно, але гроші на обстеження вже витрачено.

— Аванс отримав ти. Як «представник сім’ї»? Ти два роки із сім’єю не живеш, — сказала Ірина.

Голова попросив надати оригінал нотаріальної згоди.

— Він у центральному офісі, — відповів Ткач. — Сюди ми привезли копію.

До цього Андрій залишався в останньому ряду, не вступаючи в розмову. Але землевпорядник розгорнув карту, й Андрій підійшов до неї.

— Тут межа перетинає старе русло. Під час паводку воно входить до водоохоронної зони. На якій підставі цю землю записали під оренду?

— У вас юридична освіта? — запитав Ткач.

— Ні. Я по всьому району причали будував і знаю, доки простягається приватна земля.

— Тоді займайтеся причалами. Фахівцям заважати не треба.

Степанович ударив милицею об підлогу.

— Будка зі спуском завжди були спільними. У мене в поромному журналі межі записані ще з дев’яностих.

Ткач уперше збився зі свого спокійного тону.

— Що за журнал?

— Журнал переправи. Хто переправлявся, коли, з яким вантажем, де причал облаштовували. І печатки там стоять. Такі записи не замінять кадастрових паперів, але з них стане видно, хто каже неправду про берег.

Обговорення голова відклав: спершу слід було перевірити оригінали. Ткач заперечувати не став. Зате біля виходу наздогнав Ірину.

— Невже ви розраховуєте зупинити компанію старим зошитом? Будинок у вас аварійний. Мине місяць — він сам сповзе в річку. А я пропоную вам житло й гроші.

— Ви просите мене продати те, що вам поки не належить.

— Я прошу не перешкоджати неминучому.

Павло стояв біля нього, роздратовано дивлячись на Ірину.

— Ти за ці руїни завжди трималася, Іро. За батька, за будинок, за селище. А я намагався витягти нас звідси.

— Ти намагався продати те, чого сам не будував.

Вона пройшла повз обох. Андрій притримав для неї двері, не торкнувшись навіть ліктя.

До райцентру їхали мовчки. Ірина сиділа попереду, ховаючи теку під курткою; Андрій вів човен уздовж затоплених луків, оминав корчі. Річка вже повернулася в береги, але течія ще залишалася сильною. Біля старої коси мотор закашляв, і Андрій зменшив швидкість.

— Саме тут двигун відмовив тієї ночі.

— Чому ви не залишилися на березі?

— У Лізи пересохли губи. Мені стало страшно.

— Ви зі страху часто робите дурниці?

— Майже щоразу. А ви?

— У мене навпаки. Я перестаю будь-що робити.

— По вас не скажеш.

— Зовні я діяльна.

Андрій усміхнувся й не став розпитувати далі.

Нотаріус одразу перевірити підпис не зміг: потрібна була експертиза. Зате з’ясувалося, хто засвідчив згоду в сусідньому місті. Цей фахівець три місяці тому втратив ліцензію за порушення.

У поліції заяву прийняли неохоче.

— Оригіналу немає, очевидних ознак злочину поки теж. Треба дочекатися відповіді на запит, — сказав черговий. — Це тижнів зо два, а може, місяць.

— Але комісія приїде найближчими днями! Будинок можуть визнати аварійним.

— Комісія — окрема справа. Ми поліція.

У земельній службі їм показали заявку. Акт огляду був датований учорашнім числом, а фотографію будинку зробили ще минулого літа. У самому акті зазначалося: «Несучі конструкції мають критичні пошкодження. Постійне проживання створює загрозу неповнолітнім».

— Учора до нас ніхто не приїжджав оглядати будинок, — сказала Ірина.

Працівниця знизала плечима.

— Тут підпис інженера.

Андрій вчитався у прізвище.

— Знайомий інженер. Приймав пірс в іншому селищі. Перший лід пройшов — половину паль там знесло.

Зробивши копії всіх паперів, вони вийшли. На сходах Ірина зупинилася.

— Вони заздалегідь усе влаштували. Підпис ще перевірятимуть, а дітей тим часом можуть забрати: будинок же оголошено аварійним.

— Він не аварійний.