Не від образи, а від дикого, такого, що скручував нутрощі, бажання розреготатися на весь голос. Дівчина стиснула зуби, щоб не видати себе, лише кутики її губ смикнулися. Вона подивилася на Галину Петрівну й раптом спокійно, дуже тепло усміхнулася.
— Чого шкіриться? — насторожилася Галина Петрівна, не чекаючи такої реакції. Вона явно чекала скандалу й сліз, щоб потім мати повне право скаржитися синові на неадекватну наречену. — Я тобі діло кажу, а ти хихочеш.
Оксана сперлася руками об стільницю. Голос її звучав так солодко, ніби вона читала казку на ніч.
— Галино Петрівно, а вас не збентежило, що рибки були, ну, дуже специфічні?
— Риба як риба, — буркнула Галина Петрівна, підозріло косячись на дівчину. — Дрянь повна, я ж кажу.
— Ця дрібна річкова рибчина… — Оксана витримала театральну паузу, насолоджуючись моментом. — Вона призначалася для мого кота Марса. Гостей я сьогодні не чекала.
На кухні повисла гробова тиша. Така щільна, що її можна було різати ножем. Чути було лише, як у коридорі Дарина надула й луснула чергову бульку.
Галина Петрівна застигла з відкритим ротом. Її очі повільно, але впевнено почали розширюватися так, що, здавалося, от-от вилізуть з орбіт.
Обличчя жінки, секунду тому рум’яне від ситості й хамства, стрімко почало змінювати колір, набуваючи землистого, зеленкуватого відтінку. Галина Петрівна й Дарина, що підійшла на гамір, миттю зблідли й синхронно голосно гикнули. Тарас подавився зубочисткою й зайшовся надсадним кашлем, гупаючи себе кулаком у груди…
