— Що? — прохрипіла Галина Петрівна, хапаючись за край столу. — Якому коту? Якому коту, я тебе питаю?
Оксана хмикнула й цілком спокійним, майже лекторським тоном уточнила:
— Моєму мейн-куну Марсу. Не бачили тут такого?
— Так-так, Галино Петрівно, у породистих котів своя дієта. У них травлення ніжне. От Марс у нас парену рибу обожнює.
— Без солі, але з котячими вітамінами. А ви, виходить, його об’їли, усю каструлю втрьох ум’яли. А він, до речі, може за з’їдену вечерю й проклясти.
І тут, ніби за командою режисера, з-під кухонного диванчика виліз величезний кіт. Марс зрозумів, що настав його зоряний час, і поквапився з’явитися перед вельмишановною публікою. Кіт витягнувся на всі свої десять кілограмів пишноти — майже на метр завдовжки.
Він розпушив хвіст, який став схожий на йоржик для чищення димоходів, і повільно пішов до майбутньої свекрухи. Усівшись біля ніг потенційної родички, кіт втупився тій в обличчя очима беззаперечного кримінального авторитета. І, потягнувшись кігтистою лапою до намистинок на гумових шльопанцях, видав таке низьке утробне «няв», що, здавалося, завібрували шибки.
Галина Петрівна аж підстрибнула. Стілець жалібно рипнув. Жінка підібгала ноги, дивлячись на пухнастого гіганта з непідробним жахом.
— Прибери його! — заверещала вона, відпихаючи ногою мейн-куна, що насувався. — Прибери це! Він же скажений!
Дарина в коридорі верескнула.
— Мам, я котячу їжу їла! Фу!
Дарина рвонула до ванної, але двері не піддалися. Ідучи з квартири, Оксана завжди фіксувала їх спеціальною защіпкою від кота, щоб той не грався з рулоном туалетного паперу. Дарина заходилася смикати ручку, видаючи звуки придушеної миші. Обличчя Тараса, який нарешті відкашлявся, почало наливатися недоброю кров’ю.
Воно пішло некрасивими малиновими плямами від шиї до коренів волосся.
— Оксано! — гаркнув наречений, намагаючись надати голосу сталевої твердості, якої в ньому зроду не було. — Ти що витворяєш? Навіщо ти людей помиями годуєш? Ти взагалі нормальна?
Оксана повільно випросталася.
Її усмішка зникла, ніби її стерли гумкою. Погляд став холодний і твердий, як кахельна плитка під ногами. Вона подивилася на Тараса…
