Марс. Він сидів у найдальшому кутку, втиснувшись у плінтус. Його розкішна сіра шерсть стояла дибки, вуха були щільно притиснуті до голови.
Він нагадував плюшевого демона, який чекає відмашки, щоб випровадити непроханих гостей за допомогою кігтисто-ікластої магії. Мейн-кун похмуро спідлоба розглядав ноги нових мешканців. Він явно перебував у глибокому шоці й був зовсім не в захваті від потенційної рідні, яка безперешкодно вдерлася на ввірену йому територію.
Позаду знову почулися важкі кроки. На кухню, сапаючи, ввалилася Галина Петрівна. Вона безцеремонно відсунула стілець, сіла за стіл, узяла серветку з пачки й заходилася з показною ретельністю витирати губи.
— Невістонько! — заявила вона тоном кулінарного критика, який виявив у супі муху. — Риба в тебе неїстівна, дрібна, самі кістки, та ще й без солі. Ледве з’їли.
— Ти хоч готувати вмієш? — Вона жбурнула зім’яту серветку просто в купу кісток. — Ми з дороги голодні. Холодильник відкрили, а там хоч вовк вий.
— Сир якийсь смердючий із пліснявою. Я його у відро викинула від гріха подалі, щоб Даринка не отруїлася. А на плиті каструлька триярусна.
— Відкриваю — риба парена. Ну, думаю, хоч щось приготувала. Але це ж ганьба, а не риба.
— Ні смаку, ні запаху. Ми з дітьми, звісно, поїли, щоб тебе не образити. Але ти б хоч рецепти в інтернеті почитала, як нормальну їжу готувати.
Галина Петрівна відкинулася на спинку стільця, підперши щоку рукою, чекаючи, вочевидь, вибачень і клятв негайно виправитися. У дверях кухні намалювався Тарас.
Він поколупався зубочисткою в зубах і кивнув, погоджуючись зі словами матері.
— Так, Оксаночко, риба справді якась прісна була. Ти наступного разу хоч цибульки туди кинь, морквини, спецій.
— А кістки дрібні до жаху. Мама он ясна поколола.
Оксана перевела погляд із задоволеного нареченого на нахабну Галину Петрівну.
Потім подивилася на гору обгризених кісток, на спорожніле блюдо, на викинутий дорогий сир за три тисячі. Потім повільно опустила погляд під кухонний диванчик, де причаївся скривджений Марс, чиї жовті очі в напівтемряві палали праведним гнівом. Картинка склалася.
Ідеальна, неймовірна, чудова у своєму абсурді картинка. Учора ввечері Оксана спеціально заїжджала на ринок. В одного знайомого рибалки з пухнастими вусами вона купила свіжу дрібну річкову рибку.
Ту саму, яку кіт обожнював до тремтіння в лапах. Перед тим як піти на роботу, вона кинула цю рибу в пароварку, не додаючи ні солі, ні спецій. Лише полила вітамінами перед вимкненням.
Строго за рекомендацією ветеринара. Це був дієтичний котячий делікатес, який мав охолонути до вечора, щоб Марс отримав свою королівську вечерю. Вони її зжерли.
Утрьох. Давилися кістками, лаяли за відсутність солі, але зжерли всю каструлю котячої їжі. У Оксани всередині все стиснулося…
