Будівля дорожньої служби зустріла Оксану дивною тишею, схожою на затишшя перед грозою. Вона увійшла через головний вхід без супроводу й показала посвідчення черговому. Прочитавши прізвище й звання, той ледь не впустив горнятко. Новина про подію на сорок другому кілометрі вже розлетілася поверхами швидше за офіційні повідомлення.
Довгим коридором Оксана йшла розмірено. Підбори відбивали по лінолеуму чіткий ритм. Співробітники розступалися й проводжали її поглядами, у яких змішалися страх, цікавість і погано прихована неприязнь. Дехто відвертався, щойно вона помічала їхню увагу; інші, навпаки, дивилися просто, ніби намагалися заздалегідь зрозуміти, наскільки небезпечний новий керівник.
Біля приймальні на неї чекав заступник начальника, підполковник Валерій Дорошенко — огрядний чоловік із почервонілим обличчям і тривожними очима. За зім’ятою формою й стомленим виглядом було ясно: останню годину він провів без сну, гарячково добираючи пояснення тому, що сталося.
— Оксано Ігорівно, от уже не чекали вас так рано! Урочисту зустріч готували на десяту, — заговорив він із натягнутою усмішкою. — А те, що сталося на дорозі, — жахливе непорозуміння. Бондаренко вважався одним із наших найкращих інспекторів. Мабуть, перевтомився, не витримали нерви. Мені доповіли, що він уже все усвідомив і готовий дати пояснення. Давайте спершу проведемо внутрішню перевірку.
Оксана зупинилася просто перед заступником. До кабінету вона не ввійшла навмисно: поруч були чергові, секретарі й кілька співробітників, і ця розмова мала пролунати при свідках.
— Одним із найкращих? — перепитала вона. — Якщо ваш найкращий інспектор готовий сфабрикувати справу проти водія й застосувати силу до полковника поліції, я не хочу навіть уявляти методи найгірших. Підготуйте документи про звільнення Бондаренка й Савчука за негативними підставами. Негайно.
Дорошенко зам’явся й почав розтирати вологі долоні.
— Може, не варто ухвалювати рішення гарячку? У Бондаренка впливовий тесть у наглядовій службі, Віктор Андрійович. Людина шанована, зв’язки серйозні. Можна обмежитися стягненням або перевести інспектора в сусідній район. Нам же ще працювати з іншими відомствами. Навіщо в перший же день створювати конфлікт?
На кілька секунд коридор ніби перестав дихати. Перед Оксаною лежав простий і небезпечний вибір: прийняти місцеві правила, зберегти зовнішній спокій і заручитися підтримкою впливових людей — або довести почате до кінця й одразу отримати могутніх супротивників. Дорошенко чекав, майже не кліпаючи. Навколишні теж розуміли, що від її наступної фрази залежить значно більше, ніж доля двох інспекторів…
