— Ви пропонуєте мені обміняти совість на зручність, підполковнику? — запитала Оксана, роблячи крок до нього. — Залишити злочинця у формі лише тому, що його тесть здатен телефонувати в потрібні кабінети?
— Я думаю про інтереси управління, — тихо промовив Дорошенко. Його колишня усмішка зникла. — Іноді доводиться зважати на обставини.
— Інтерес управління полягає в тому, щоб на дорогах дотримувалися порядку, а не в тому, щоб співробітники безкарно оббирали й залякували водіїв. Якщо Віктор Андрійович захоче захищати зятя, він зможе зробити це в суді. А якщо ви ще раз заговорите зі мною про зв’язки замість виконання розпорядження, підете слідом за Бондаренком.
Оксана побіжно глянула на годинник.
— Даю десять хвилин. Документи мають лежати в мене на столі.
Вона розвернулася й увійшла до кабінету, щільно зачинивши за собою двері. Тут пахло пилом, старими меблями й давно не провітрюваними паперами. Усе ще не знімаючи куртки, Оксана підійшла до вікна. У дворі рядами стояли службові машини, між ними квапливо переходили люди. Вона майже не сумнівалася: Дорошенко вже шукає можливість попередити тестя Бондаренка, а коридорами розходяться розмови про безглуздя нової начальниці.
Пальці ледь помітно тремтіли після ранкового напруження. Оксана стиснула долоню, змушуючи тремтіння вщухнути. Правильність рішення не робила його легким. Вона розуміла, що одним наказом щойно відкинула неписані правила цілого кола людей. Але перемогти таку систему можна було лише одним способом — відмовитися брати участь у її торгах із самого початку.
На столі лежали папки, підготовлені до її приїзду. Оксана встигла розгорнути верхню й прочитати кілька сторінок, коли двері раптом розчахнулися без стуку. На порозі з’явився чоловік у дорогому цивільному костюмі. Його доглянуте обличчя палало від гніву, на зап’ястку блищав дорогий годинник. Позаду нього маячив Дорошенко — блідий і напружений, усім виглядом показуючи, що зупинити відвідувача не зміг.
— Ви Кравченко? — різко запитав незнайомець. — Ви взагалі розумієте, що накоїли? Мого зятя, заслуженого офіцера, схопили як вуличного злочинця. Ви приїхали з центрального апарату й вирішили, що можете ламати тутешні порядки? Тут існують свої правила, і ви щойно через них переступили.
Оксана не відразу відірвалася від паперів. Вона дала непроханому гостеві висловити перший спалах, потім підвела очі й спокійно оглянула його. Перед нею стояла людина, звикла відчиняти двері без дозволу й вважати власну посаду переконливішою за будь-які закони. Отже, Віктор Андрійович не забарився…
