Бондаренко заплющив очі. Оксана чекала відчути задоволення, але замість нього прийшло важке розчарування. Вона їхала сюди вибудовувати дієву службу, а починати довелося з людей, які давно перетворили форму на прикриття для особистої вигоди.
Довкола вже збиралися інші учасники операції. Фахівці фотографували розташування машин, знімали записи з камер і складали вилучені предмети в прозорі пакети. Кожен розумів: на узбіччі відбувалося не рядове затримання, а перший удар по порядках, які роками вважалися недоторканними.
Оформлення забрало чимало часу. Оксана залишалася поруч і спостерігала, як оглядають патрульний позашляховик. Під сидінням виявили необліковану готівку, у багажнику — кілька комплектів чужих номерних знаків, а в службовій папці — ті самі чисті бланки з підписами. З кожною новою знахідкою обличчя Бондаренка ставало дедалі сірішим. Тепер ішлося вже не лише про поведінку на трасі: знайдене могло розкрити цілий ланцюг попередніх зловживань.
Мельник приніс Оксані чай у кришці від термоса.
— Дозвольте супроводити вас до управління. Після такої зустрічі в перший робочий день варто було б бодай трохи відпочити.
— Відпочивати рано, Андрію. Струс потрібен не мені, а їм. Я розуміла, куди призначена, але навіть мене здивував ступінь їхньої нахабності. Ви бачили, як Бондаренко бив по машині? Він не просто сподівався уникнути покарання — він узагалі не припускав, що водій може знати свої права або зуміє захиститися.
Гарячий чай зігрів долоні, але внутрішнє напруження не відступало. Оксана знову й знову подумки поверталася до того, з якою легкістю пролунала обіцянка знайти в машині зброю й заборонені речовини. Для цих людей така погроза явно не була випадковим спалахом.
До них підвели Савчука. Молодий інспектор мав розчавлений вигляд. На відміну від старшого напарника, він уже не намагався сперечатися і, опустивши очі, заговорив насилу:
— Товаришу полковнику, я просто виконував те, що казав старший екіпажу. Я служу перший рік. Не розумів, що все зайде так далеко.
— Ви не розуміли, що не можна вимагати гроші, залякувати водіїв і готуватися до фальсифікації? — запитала Оксана. — Не знали, що співробітник зобов’язаний представитися й діяти за правилами? Цього вчать із перших днів підготовки. Ваша проблема не у віці й не в підлеглому становищі. Ви побачили порушення й віддали перевагу приєднатися, бо не знайшли в собі сили заперечити. Тепер відповідатимете разом.
Вона повернулася до Мельника.
— Доправте обох для з’ясування обставин. Підготуйте відсторонення всього керівництва їхнього підрозділу. Якщо рядовий екіпаж поводиться на дорозі настільки вільно, начальство або брало участь, або давно втратило контроль. До обіду мені потрібні відомості про всі зміни цих співробітників за останній місяць.
Повернувшись до машини, Оксана поклала руки на кермо. Тепер пальці стискали його не з готовності захищатися, а від граничної зосередженості. Те, що сталося, було лише видимою вершиною значно глибшої проблеми. У будівлі управління на неї чекали інші люди, які звикли ставитися до служби як до приватної справи, що приносить владу й дохід.
Стара іномарка м’яко завелася. Оксана не прагнула розкоші: цей автомобіль пройшов із нею не одне важке відрядження, і міняти його на представницьку службову машину вона не збиралася, доки сама не вирішить, що заслужила такий комфорт. Вона виїхала на шосе, залишивши позаду миготливі маячки, метушню експертів і двох затриманих, які ще недавно вважали себе господарями дороги.
У дзеркалі заднього виду вона побачила, як Бондаренка саджають у службовий фургон. Попереду лежала порожня дорога, а за нею — управління, куди Оксана мала увійти не просто новим начальником. Із першої ж години вона оголосила війну вкоріненій системі й уже знала, що одним затриманням ця війна не закінчиться…
