Життя без прикрасАдже могло виявитися, що він досі кохає ту жінку. Можливо, вони розійшлися через якусь дурницю, а потім з’явилася Оля й завадила їм знову бути разом. Можливо, тепер Віктор не йшов лише тому, що жалів дружину. Вона перебирала ці припущення, жодного не знаючи напевно. Лише в одному Оля була переконана: чоловік їй зраджує, і його багаторічний обман завдавав їй болю.
Додому вона прийшла раніше, ніж зазвичай. Порожньою квартирою ходила з кутка в куток і чекала. Уявляла звичне повернення Віктора після поїздки: усмішка, букет для неї. Тільки сьогодні, зустрівши його, доведеться прямо запитати про те, про що раніше вона навіть не підозрювала. Зважитися на це було нелегко.
В умовлений час чоловік не з’явився. Спершу Оля не надто стривожилася: він часто затримувався на роботі, а після відсутності в офісі й поготів могло накопичитися чимало документів. Потім задзвонив телефон. Незнайомий номер на екрані викликав тривожне передчуття — вечірній дзвінок від чужої людини не віщував їй нічого доброго.
— Ви дружина Віктора Андрійовича Бондаря? — запитав рівний чоловічий голос.
— Так, — відповіла Оля, відчувши порожнечу й холод у животі.
— Ваш чоловік потрапив в аварію. Він зараз у лікарні.
— Що з ним? Він живий?
Жінка, підліток, запланована розмова — усе разом перестало хвилювати Олю. Вона боялася лише за Віктора. За свою кохану, рідну людину, у любові до якої зараз не залишилося жодних сумнівів.
— Живий, живий, — запевнив незнайомець. — Саме зіткнення було незначним. Він на трасі не впорався з керуванням і злегка зачепив бік моєї машини.
— Отже, з ним нічого не сталося?
— Він живий, але стан у нього якийсь недобрий. Мені здається, йому стало зле за кермом. Тому й зачепив мене.
— А ви не знаєте, що саме з ним? — у голосі Олі чувся відчай.
— Ні, цього я не знаю. Але живий, точно. Швидка відвезла його до центральної міської лікарні. Я в лікарів спеціально запитав куди, щоб вам повідомити. Зателефонуйте туди, дізнайтеся, як він.
— Дякую! Дуже вам дякую, що сказали! — Оля завершила дзвінок і відразу взялася шукати в інтернеті лікарняні номери.
За жодним із них їй не відповіли. Було вже пізно, й Оля намагалася пояснити мовчання цим, хоча хтось же мав чергувати біля телефону цілодобово. Не зумівши додзвонитися, вона знову звернулася до Ірки.
— Який жах! Ми з Павлом негайно приїдемо й відвеземо тебе до лікарні, — пообіцяла подруга. — Уже збираємося, чекай. — Потім вона обережно запитала: — Ти ж іще нічого йому не говорила? Він не знає, що ти його бачила?
— Не знає. Я чекала на нього, щоб поговорити, а мені зателефонували й сказали, що він у лікарні.
— Тоді поки що й не розповідай нічого.
— Ірко, ти мене зовсім ненормальною вважаєш? Звісно, не стану. Тільки б він вижив.
Ірка зі своїм теперішнім чоловіком Павлом приїхали так швидко, як змогли. Оля встигла прийняти заспокійливе, але тремтіння не минало. Лише коли поруч опинилася подруга, їй стало трохи легше: тепер вона була не сама. Разом вони вирушили до лікарні.
Там Оля дізналася, що Віктор у реанімації. Лікар, який його лікував, розповів про серйозні порушення в роботі серця й додав, що, судячи з усього, ці проблеми виникли давно.
Давно — саме з цим Оля ніяк не могла погодитися. Віктор завжди здавався їй здоровим. Стежив за харчуванням, займався спортом, жив правильно, навіть вітаміни приймав постійно. Про хворобу серця вона неодмінно знала б. Щоправда, недавня зустріч біля торговельного центру вже показала, як багато чоловік умів від неї приховувати. І все ж Олі було важко уявити, що можна не помітити таку хворобу в людини, з якою живеш.
У ті дні найважливішим виявилося інше: Віктор залишився живий, і лікарі продовжували боротися за нього. До місцевих фахівців долучилися запрошені зі столиці. Його випадок становив для них особливий інтерес — щось рідкісне, поки що мало вивчене. Оля не заглиблювалася в медичні подробиці. Їй потрібно було, щоб чоловік видужав.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.