Я народився в сусідньому місті, батько водій, мати медсестра. Обоє живі, обоє на пенсії, живуть там само. Сім’я нормальна, нудна й ціла, за 36 років ні розлучень, ні скандалів, ні трагедій.
Я закінчив ветеринарний технікум, відслужив, повернувся, 15 років працюю в одній клініці. Одружений не був, дітей немає. До Марини в мене були дві довгі історії, обидві скінчилися тим, що жінка втомлювалася чекати, коли я почну хотіти чогось більшого.
Я не хотів. Мені подобалася моя робота, мені вистачало грошей, я не розумів, навіщо щось змінювати. Я це до чого? Коли все сталося, мої батьки приїхали, і мати насамперед спитала: «Андрію, тебе не посадять?» Вона щиро не розуміла, як звичайна людина може отримати такі гроші законно.
І от це її здивування я потім чув ще сто разів, у різних формах від різних людей, сусідів, колег. Один знайомий прямо спитав: «Слухай, а ти справді з нею два роки був чи як?» У клініці я працювати не кинув, і це виявилося найважчим рішенням з усіх. Усі вважали, що я зобов’язаний звільнитися.
Завідувачка мені м’яко натякнула, що мені, мабуть, тепер незручно. Мені було зручно. Я не знаю, як це пояснити, хіба що зовсім просто.
Я вмію тільки це. Я не бізнесмен і не благодійник. Я людина, яка вміє поставити катетер коту в стані шоку.
Якщо я перестану це робити, я перестану бути ким би то не було. Марина, до речі, це розуміла краще за всіх. Вона якось сказала: «Андрійку, якщо я помру, навіть не думай кидати клініку.
Ти там потрібен, а гроші потрібні всюди й нікому конкретно». Тепер про дитбудинок, і я викладатиму за документами, бо я їх усі бачив, вони лежать у мене в папці, і тому що тут дуже важливо не збрехати. Марина народилася в 91-му.
Її мати, Ірина, померла, коли Марині було шість. Від менінгокока за чотири доби. Батько, Віктор Миколайович, залишився з дитиною.
За півтора року він одружився з Наталею. У Наталі був свій син, Денис, на два роки молодший за Марину. Ще за вісім місяців Марина опинилася в дитячому будинку невеликого міста.
Їй було сім років і вісім місяців. Юридично це оформлено бездоганно. Я потім вивчав папери з юристом і можу переказати.
Заява від батька про тимчасове влаштування неповнолітньої до закладу у зв’язку з тяжким матеріальним становищем і неможливістю забезпечити належний догляд. Підпис, печатка. За пів року продовження.
Ще за рік — ще продовження. Батьківських прав його не позбавляли, він від них не відмовлявся. Він просто раз на рік підписував папір про продовження, і так одинадцять років поспіль, до її повноліття.
За ці одинадцять років він приїжджав чотири рази. Я знаю точне число, бо в особовій справі вихованця є журнал відвідувань, і Марина його у дві тисячі двадцятому році запросила офіційно й отримала копію. Чотири рази за одинадцять років.
Востаннє у дві тисячі третьому, їй було дванадцять, більше він не приїжджав ніколи. При цьому сім’я жила в тому самому місті, у трикімнатній квартирі. У Віктора Миколайовича була робота, потім своя точка на ринку, потім магазин.
Денис ходив у гімназію, вони щоліта їздили на море, я бачив фотографії в соціальних мережах. Вони там досі висять, ніхто їх не прибрав. 2001 — морський курорт.
2003 — інший курорт. 2005 — море. Утрьох…
