Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

Вона швидко пішла до гостей, серед яких був водій, що повернувся з перекуру. Завела з ним жваву розмову: запитувала про машину, про те, яким маршрутом вони поїдуть до бенкетної зали. Поки Оксана утримувала його увагу, Наталія скористалася нагодою зазирнути в бардачок.

Серед серветок і дорожніх карт знайшовся запасний комплект ключів від машини Миколи. Можливо, водій залишив його там про всяк випадок. Наталія взяла ключ і тремтячими пальцями вставила в замок багажника. Клацнуло, кришка піднялася.

У кутку багажного відділення під пледом акуратно лежала невелика пошарпана валіза — та, до якої її спрямовувала незнайомка на перехресті. Наталія відкинула плед. Руки тремтіли, блискавка ледве піддавалася пальцям, але вона все ж розстебнула валізу.

Вільні сукні, штани з розтягнутою на животі тканиною — одяг для жінки, яка чекає на дитину. Разом із ним у валізу склали сорочечки й чепчики для немовляти. Поруч Наталія побачила маленьку пелюшку: на ній були вишиті незабудки. Речі акуратно запакували в целофан, а зверху поклали конверт із грішми. За товщиною пачки купюр можна було судити, що сума чимала. Тут же виявилася записка. Почерк Наталія вже впізнала на звороті фотографії; тепер він трапився їй знову, серед приготованих для чужої сім’ї речей.

«Рито, цих грошей тобі вистачить на перший час. Цього разу залишаю значно більше, ніж зазвичай: зміни вже близько. Після весілля розлучуся з цією дурепою протягом пів року — потрібно, щоб її батько нічого не запідозрив. Продам свою частку в бізнесі, і ми з тобою та нашим сином зможемо жити як люди, не залежати від чужих грошей. Іще трохи терпіння, кохана. Чекати залишилося недовго».

Наталія читала, і слова немов встромлялися в неї одне за одним, залишаючи рани, яким не загоїтися.

Дурепа.

Ось ким вона була для Миколи. Так він писав про неї жінці, яку кохав і заради якої збирався розіграти сімейне життя: одружитися, витримати кілька місяців, щоб усе мало пристойний вигляд, а потім піти, прихопивши значну частину батькової справи. Безбідне майбутнє в його планах призначалося йому самому, Маргариті та їхній дитині. Наталії залишалася роль довірливої жертви.

Місяці, прожиті з упевненістю в його коханні, поверталися до неї тепер разом із безсонними ночами над весільними списками. Вона добирала кольори для бенкетної зали, вирішувала, кого запросити, пишалася перед подругами: який у неї уважний, турботливий наречений. Щаслива картина руйнувалася просто в неї на очах, і під її уламками виявлявся холодний розрахунок. Гроші в конверті мали зробити щасливою іншу сім’ю.

— Господи… Наталю, це ж жахливо, — прошепотіла Оксана, повернувшись до машини й глянувши через її плече в розкриту валізу.

— Тут іще дещо є, — глухо відповіла Наталія й вийняла з дна папку.

У папці лежало листування, роздруковане на папері. Можливо, так його хотіли зберегти, не залишаючи слідів у телефоні. Наталія перегортала сторінки тремтячими пальцями. Кількох прочитаних аркушів вистачило, щоб зрозуміти: цю зраду готувала не одна людина. Їх було щонайменше двоє. З кожним новим рядком їй здавалося, що земля під ногами провалюється дедалі глибше.

Маргарита до цього листування не мала стосунку. Микола обговорював усе зі своєю матір’ю — Людмилою Василівною. З тією самою жінкою, яка перед поїздкою містом обійняла Наталію біля входу до палацу одружень: холодно, з усмішкою, у якій тепер ясно проглядалася фальш.

«Синку, дивись, не сполохай їх завчасно. Одразу після реєстрації поговори з тестем про частку в справі. Поясни, що готовий вкласти власні гроші в розвиток компанії. Доможися, щоб частину бізнесу записали на тебе, а потім можна буде й про розлучення подумати. Головне, нехай Маргарита спокійно доносить дитину, їй зараз не можна хвилюватися».

Відповіді Миколи були скупими й діловими, наче вони з матір’ю розбирали чергову комерційну угоду, а не розпоряджалися чужими долями.

«Не хвилюйся, мамо, усе йде як треба. Тесть сам уже заводив мову про партнерство. Зареєструємо шлюб — одразу візьмуся за переоформлення. Аби тільки Наталя завчасно нічого не помітила, інакше весь наш задум піде коту під хвіст».