Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

— Наталю, час іти, — прошепотіла Оксана, злякано озираючись. — Миколка скоро звільниться після фотографування. Якщо побачить нас біля машини…

Наталія й далі гортала теку, ніби слова подруги до неї не доходили. На наступній сторінці її пальці зупинилися. Вона застигла й на мить навіть забула про дихання.

Перед нею була копія договору, підготовленого юристом: частина акцій будівельної компанії Сергія Петровича мала перейти Миколі. Дата стояла майбутня — через два місяці після запланованого весілля. Під текстом Наталія побачила розмашистий підпис батька. Схоже, зображення взяли з одного з його ділових паперів, вирізали й відсканували, розраховуючи потім використати для підроблення справжньої довіреності. Та зараз вона могла лише припускати, як саме підпис опинився тут.

— Вони збиралися вкрасти татів бізнес, — прошепотіла вона так тихо й страшно, що Оксана мимоволі відсахнулася. — Їм мало було скористатися мною. Вони хотіли підробити папери й розорити моїх батьків. Повністю.

Здалеку долинув знайомий чоловічий голос: хтось кликав Оксану. Обидві здригнулися. Залишатися біля відкритого багажника більше не можна було — часу майже не лишилося. Наталія взяла телефон і квапливо зняла все: сторінки документів, фотографії, рядки листування. Вона розуміла, що невдовзі на неї чекає вирішальна розмова; коли знайдуться сили її почати, ці докази мають бути в неї.

Валізу вона закрила й повернула туди, де та лежала, ретельно зберігши її попереднє положення під пледом. Не можна було видати себе завчасно. Закривши багажник, Наталія повільно повернулася до подруги. Її обличчя тепер було майже моторошно спокійним, наче буря, що вирувала всередині, враз ущухла й залишила по собі холодну, виразну рішучість.

— Оксанко, я маю зараз поговорити з татом. Поки ми ще не поїхали на бенкет. — Голос звучав рівно, хоча тремтіння в ньому Наталія ледь стримувала.

— Наталю, ти точно цього хочеш? Може, спершу все обміркувати? Якщо почати зараз, скандал побачать усі гості.

Наталія похитала головою. Оксана звикла бачити її м’якою, поступливою; такого вогню в очах подруги їй ще не доводилося помічати.

— Я більше не відкладатиму, — сказала Наталія. — Вони хотіли погубити мою сім’ю, а мене зробити розмінною монетою у своїй брудній грі. Знайду тата й розповім йому все. Потім разом вирішимо, що робити з людиною, за яку я годину тому вийшла заміж.

До палацу одружень вона пішла твердо, рішуче. Збоку в ній уже важко було впізнати ту тендітну, стривожену наречену, яка зовсім недавно промовляла шлюбну клятву тремтячим голосом.

Сергій Петрович розмовляв із діловим партнером, відійшовши від основної групи гостей. Наталія стрімко наблизилася й схопила його за руку; від того, як міцно вона стиснула її, він скривився.

— Тату, мені терміново треба поговорити з тобою. Без сторонніх.

Вона намагалася говорити спокійно, хоча всередині все ще вирував ураган. За роки роботи Сергій Петрович навчився помічати найменші зміни в людях. Йому вистачило погляду на доньку, щоб перепросити співрозмовника й одразу піти за нею. Наталія відвела його в маленьку кімнату для молодят. Тепер там нікого, крім них, не було.

— Наталочко, що сталося? На тобі лиця немає.

Щойно двері зачинилися, Наталія мовчки подала йому телефон. На екрані були відкриті знімки знайдених у багажнику документів. Батько насупився й почав їх переглядати. Перше здивування на його обличчі змінилося напруженою увагою; потім проступив гнів, який він насилу стримував. На вилицях заходили жовна.

— Що за нісенітниця… — почав Сергій Петрович, але, придивившись до підпису під договором, урвав себе. — Підпис мій. Точніше, його підробили. Наталю, де ти це взяла?

— У багажнику в Миколи. — Уперше за останні пів години її голос здригнувся, і назовні прорвався накопичений біль. — Там валіза. У ній речі для вагітної жінки, Маргарити. Вона чекає на його дитину, тату. А він збирався через пів року після весілля розлучитися зі мною й забрати частину твого бізнесу.

Сергій Петрович нічого не відповів. Він гортав знімки листування Миколи з Людмилою Василівною, і його обличчя кам’яніло з кожним рядком. Наталія знала цю непроникну маску холодної, розважливої люті: таким батько ставав у серйозних ділових конфліктах, коли треба було діяти негайно й рішуче.

— То ось заради чого щеня останні місяці все розпитувало про компанію, — процідив він. — Спільні вкладення, сімейна довіра… Від самого початку збирався нас обікрасти.